Про українних чи про прикордонних?

[tin_tina]

   Не так давно на ІП був побитий черговий рекорд за кількістю коментарів до статті. Саму статтю можна подивитися тут , стосується вона знаної книги про країну Моксель. Думаю, ніхто з моїх щирих приятелів не здивується, коли я зізнаюся, що і книжки тої не читала, і в первісній суперечці особливої участі не брала, а втрутилася в розмову вже тоді, коли вона плавно перейшла до наступної вічної теми, зійшовши з Москви і Мокселю на Україну. І от трапилося мені висунути єретицьку гіпотезу: Україна сама собою, але прикметник «українний» в діловому мовленні 16- першої половини 17 ст. (бачите, яка я обережна!) означав таки «прикордонний» (я взагалі майстер по висуванню недоречних гіпотез ). І підкріплювала я цю єресь документами, що стосувалися київського самоуправління саме у згадуваний період.

   «...Маючи взгляд на них, яко на людей украинных, и на их небезпеченства и утиски, которыє там на пограничу терпят... оных от такого позву и обжалованья инстыкгатора нашого вольным чиним, и таковую личбу з доходовъ местских перед нами показаную на тотъ час приймуємъ».  - (з королівського декрету від 12.06.1579 р., який звільняв київських міщан від звітності за суми, асигновані "на обварованє и поправу мєста".Либонь, розпиляли бюджет, а потім викручувалися).
   «...зошлый небожчик панъ Бартоломей Обалковский для певных причин и небезпеченствъ украинных заднепровскихъ депозыт власного збору своего скрыню белую с пенезми...» - ну і так, далі, віддав ту скриню у депозит до Київської ратуші.
     «Мы теды, корол, чинячи тоє на инстнацію и залеценье Пановъ Радъ нашихъ и пословъ воєводства Києвского, а немалий теж милостивий респект маючи, на тяжесть и працу ихъ воєнную, которую они на граници панства нашого мешкаючи, от неприятеля украинного - татарина и иншихъ пограничнихъ неприятелевъ з розилянемъ крви, стратою достатковъ и здоровя свого барзо часто поносят" - (З королівського привілею, наданого київській громаді, тут "українний" і "пограничний" - виразно синоніми) 
    "...чинячи в томъ ласку ншу имъ, яко людямъ украиннымъ, и не хотячи на даніе листи и привиля нши гсдрскіе, через нихъ передъ нами покладанніє, ублжєнія никоторого у пожиткахъ их мєстцкихъ имъ чинити на той суме пнзей на осмисотъ копахъ грошей, и вси корчмы мєста Києвского имъ єсмо поступили и дали".
    Знайшлася і сеймова ухвала від 1607 року "Про погамування свавільних українних людей" (стосується козаків, очевидно, переклад з польської, тому нам з нього толку мало). А от і Україна. Королівський лист від 12 січня 1614 р., стосується київських міщан, які "На Украинє мєшкаючи, отъ жолнеровъ и козаковъ вытєганьєм стацыи и инъныхъ тяжких податковъ вєликиє утиски и наклады поносят".

      Всі раніше приведені цитати дані за книжкою "Київ наприкінці 15 - у першій половині 17 ст. Міська влада і самоврядування" Наталі Білоус. Оскільки при набиванні тексту я десь могла і помилитися, то от ця книжка в електронному вигляді ,
зауважу, що авторка зовсім не задавалася метою досліджувати походження власних назв, тому документи вибралися більш-менш випадково. 
       Звичайно, така єресь не пройшла мені плазом (суперечку можна подивитися отут і на наступних сторінка), висувалися, зокрема, такі контраргументи:
    - Київ фактично і не був таким вже прикордонням, справжнє пограниччя – це Черкаси, нехай ще Полтава (найбільш східне місто, що мало Магдебурзьке право). На це я відповідала так: малися на увазі не стільки географія. скільки умови життя, а ті киянам корисно було трохи й прикрасити. Так у наш час статус «гірських» - і відповідні преференції – здобула міста, які нічим не відрізняються від тих, що цього статусу не мають.
     - Чомусь «україними» не називають мешканців, скажімо, Галичини, хоч вона формально теж була прикордонням: межувала і з Угорщиною, і з Молдовою. Ну, тут, як на мене, просто: вона межувала зі знайомим, «обжитим» світом, а не з чужим і небезпечним степом. 
    - Репліка одного з учасників - «Це переклади документів, первописи яких складалися польською або латиною.Як належить урядовому документові, переклад якнайближче передає офіційну термінологію, по суті це польська мова руським письмом».  Дуже цікаве заперечення і страшенно хочеться уточнити: якщо оригінал був складений, скажімо, польською мовою, то яке слово там стояло на місці «українного»? В теперішній польській мові слово «край» означає ніяку не окраїну, а вітчизну у найтіснішому значенні слова, вживаються вирази «покинути край», «повернутися до краю». Отож, якщо там і було слово «українний» чи схоже, то було воно запозиченням, і ні з якої іншої мови, як з тої, що її я для уникнення зайвих уточнень називаю староукраїнською. Але й так це все тільки припущення, бо чому б такі документи не складати відразу належною мовою? Писарів у Речі Посполитій не бракувало. Характерно, що й король Сигізмунд Август раз відправив до матері, королеви Бони, лист руською мовою (це не означає, що ця мова була в них спільною, просто трапився такий писар). А Стефан Баторій і взагалі був поліглотом.
      Заодно були приведені різні цікаві цитати, і з фольклору, і з документів, і з подорожніх записів (наприклад, Лясоти), згадали і певного Верещинського, уродженця Холмщини, київського католицького єпископа, що першим почав вживати слово «українці» як етнонім
     ( Репліка одного з учасників: «Иосиф Верещинский, бискуп киевский, автор книги: «Верный путь к скорейшемуи надежнейшему заселению в русских краинах пустынь королевства Польского с точки зрения наиболее действительной обороны всей украинной территории от врагов Святого Креста». В этнографическом отношении Верещинский считает Киев и прилегающее к нему Приднепровье землей русской («Русска земя»), но в тексте книжки часто называет эту страну украиной вследствие ее положения у края польского королевства, на пограничье от татар. Писал он на польском.Вообще дядька интересный.Призывал германцев,поляков и москвичей объединиться против мусульман.Ему приписывают призыв очистить Москвуот евреев.При нем построен католический храм в Фастове. Призывал поляков к активному освоению Украины(колонизации) Однако пан Игор прав, Верещинского можно считать первым,кто стал вкладывать в термин "украинцы" ясный этнический смысл.»)

      От більш-менш і все, може, хтось міг би допомогти, просвітити і вивести з лабіринту? Якщо ж це вже було зроблено давним-давно, то прошу не гніватися, що я своїм звичаєм прогапила, а ткнути носом. Зарані вдячна.

 

 

Comments

м.б. будет интересным

[legg78.livejournal.com]

в 17 веке в документах Московского царства все города в Крымском направлении (подвергающиеся регулярным набегам) - Серпухов, Тула, Калуга, Кашира и пр. перечисляются как "украйные городы". можно, конечно, посчитать случайным совпадением или поздней подделкой.
http://www.nlr.ru/e-res/law_r/search.php (ввести в поиск номер закона 1, потом номер страницы 278).

такое название встречается не только в этом документе.

Re: м.б. будет интересным

[tin-tina.livejournal.com]

А це я знаю, дякую. Ні, зовсім не підробка і ми ту "Московську Украйну" теж згадували. Вона ще в епізоді з лже-Шуйським фігурувала - коли Суханов, представник російського царя, запевняв, що у випадку чого цар не втікатиме, подібно до молдавського господаря, а зустріне неприятеля (тобто Хмельницького :-) ) "на Украйне". Були начебто й інші Украйни, ледь не сибірська навіть. Але тут би з одною справитися :-)

[maryxmas.livejournal.com]

це варто було б закинути в мову-уа.

[tin-tina.livejournal.com]

Ще насварять за примітивність мислення :-) Хай би спершу хтось мудріший висловився.

[maryxmas.livejournal.com]

не насварять :) бо в тебе всі джерела вказані.

[natalie-elm-str.livejournal.com]

Сергій Шелухін припускав, наприклад, що слово "Україна" походить від дієслова "украяти", тобто відділити...
http://natalie-elm-str.livejournal.com/2687.html

Я, доречі, ще застала, коли моя тітка в селі Полтавської області казала на свою окрему ділянку: "і он там в мене ще невеличкий українок є..." )). По селах так називали відокремлені ділянки городу.

[tin-tina.livejournal.com]

"Українок" - яке чудове слово! Може й справді треба копати від слова "відокремлений"?

Так, а

[oles-maasliouk.livejournal.com]

"невеличкий українок" - чарівне словосполучення. Особливо коли він є.

[vjn.livejournal.com]

навіщо копати, коли це два різних слова?
і звісно для Польщі тих часів це були окраїнні землі - що тут дивного?

[tin-tina.livejournal.com]

Різні-то різні, але й споріднені. І, якщо б малися на увазі окраїнні саме по відношенню до Польщі, то чому вжите не польське слово? В польській мові "край" означає зовсім не окраїну в сенсі межу, а сам центр території.

[kostyantyn1979.livejournal.com]

А який це район, землячко?

[natalie-elm-str.livejournal.com]

котелевський ))

[kostyantyn1979.livejournal.com]

А ми лохвицькі...

[satai.livejournal.com]

Не все так просто, бо ѹкраина зустрічається у літописах і первісна похідна від краяти (тобто князівство, уділ) цілком імовірна. Принаймні Київський та Галицько-Волинський літописи точно містять ѹкраина на адресу Галицького князівства, імовірно на адресу Переяславського, та власне на позначення України (1187, 1189, 1213, 1268, 1280), а от ані Лаврентіївський, ані Новогородський перший літописи такого слова не містять.

[tin-tina.livejournal.com]

Та тут ніхто й не заперечує. Але я на таку надзадачу і не замахувалася. Тільки на прикметник "українний" і тільки в один період - від 16 до середини 17 ст.

[satai.livejournal.com]

Ну так там, як видно, просто була інтерференція старої назви, власне російського слова, та ще й літописного терміна. Якщо би прикметник означав просто прикордонний, він мав би зустрічатися однаково для всіх прикордонних територій. Усі без винятку наведені Вами цитати (включаючи привілей) можна пояснити з т.з. украинный = мешканець (або той, що стосується) літописної україни.

[tin-tina.livejournal.com]

Можна, але складно. Прикордонний підходить краще. Не для всіх прикордонних територій, а для тих, що межують з джерелом особливої небезпеки - степом.

назва

[prohodka.livejournal.com]

Можу порекомендувати статтю Наталі Миколаївни Яковенко, що безпосередньо стосується цієї теми: Вибір імені versus вибір шляху (назви української території між кінцем XVI -кінцем XVII ст.)//Міжкультурний діалог. Том.1. Ідентичність. Дух і літера, 2009. С. 57-95.
Серед іншого йдеться і про назву "україна", яка була досить плинною, зокрема, залежно від того, звідкіля дивився дописувач на цю територію. Тож "україна": збігається з поняттям "окраїна" як прикордонних зі степом територій: 1500 р. великий князь литовський писав до Менглі-Герея про наші "україни" - Київську, Подільську і Волинську землі; в Короні до Люблінської унії поняття "окраїни/україни" практично не вживане, однак після неї швидко прижилося - універсал Стефана Баторія 1580 р. адерсований "панам рицерству, що мешкають на руській, київській, волинській, подільській і брацлавській Україні", тобто тут це поняття виступає як узагальнена назва руських воєводств, аналогічним чином окреслює територію України і волинець Роман Гойський у 1621 р.; водночас в різних контекстах можна знайти "подільську","придніпровську", "київську", "брацлавську", "задніпровську", "надбужанську" Україну; Неканда Трепка говорить про Україну "під Самбором", тобто на самій межі з Короною; для львів"ян Україною були східніші землі - Київське, Волинське, Подільське та Чернігівське воєводства; для волинян - лише Подільське,Брацлавське та Київське воєводства, які межували зі степом; кияни не цуралися ототожнювати себе з україною. Тож зазвичай ішлося про південно-східні воєводства Речі Посполитої. Такий коротенький зміст одного з розділів дуже змістовної статті).

Re: назва

[tin-tina.livejournal.com]

Дуже дякую! Що як що, а цю плинність відчути легко.
Неканда Трепка говорить про Україну "під Самбором"
А це особливо класно :-)

Re: назва

[Ирина Власова (from livejournal.com)]

Переглянула дискусію, і ще раз згадала пісеньку з відомого мультика - "Как Вы яхту назовете, так она и поплывет". Пані Яковенко, з усіх шанованих і не дуже наших істориків, звісно, має найбільшу рацію... Але ніхто з них не наголошує, що народ, який проживав на "українних" землях, величали русинами, руським народом. Кому правічна "Русь" заважала, я так і не розумію. Як і те, чому ми українці, а не русини теж. Кому спало на думку назвати державу так, щоб з самою назвою нав язати нашому народу комплекс меншовартості?
Бо була колись велична Київська Русь, зі згадкою про яку навіть у найбільшого непатріота прокинеться національна гордість.
Словом, усіх з Днем незалежності, і, в першу чергу, шановну господарку цієї сторінки:)

[maksymus.livejournal.com]

Посилання навздогін: Яковенко Н. Вибір імені versus вибір шляху (назви української території...) (http://izbornyk.org.ua/rizne/yak_nazva.htm)

[tin-tina.livejournal.com]

Дякую!

[kostyantyn1979.livejournal.com]

Я гадаю, що все ж "українний" - не окраїнний, а просто архаїчна суфіксальна форма...

[smijana.livejournal.com]

Мене завжди бентежила улюблена пісня, почута у ранньому-ранньому дитинстві у бабусі на Хмельниччині:
"Якби я мала крила орлині, якби я вміла літати,
я полетіла б на Україну свого милого шукати.
Лечу я милю, лечу я другу, свого милого не бачу.."

Чому - на Україну? - думала я, адже співає українська дівчина.. то ДЕ ж вона є? в неволі, на чужині чи що.. ніби ніщо на це не вказує в тексті.. ну хіба що перекинулася пташкою і в саду співала (а перекидання пташкою - це характерний спосіб оспівати тугу за віддаленим домом для, наприклад, заміжньої жінки тощо)
Бабусина Хмельниччина лежить східніше Збруча, але мотив пісні (характерні різкі переходи від високих до нижчих нот) таки виказує західніше походження ближче до Карпат чи Буковини. Перевірила - так, пишуть що ця пісня з Галичини і там зветься "ой ти вербо, сухая вербо".
Тобто, на момент виникнення пісні галичани не називали свою територію Україною.. цікаво, в якому історичному часі вона виникла..
Сухая верба, сухая верба,
А на ній листя зелене...
"Ой де ж ти їдеш, де від'їжджаєш
Ти, мій миленький від мене?"

"Недалеченько, моє серденько,
Вернусь до тебе скоренько.
Як будеш жива ти, моя мила,
Щоби за мнов не тужила".

Якби я мала крила орлині,
Якби я вміла літати,
Я б полетіла на Україну
Свого милого шукати.

і т.д.

[tin-tina.livejournal.com]

Чудова пісня! а подібний слововжиток трапляється часто, у цілком "історичних" піснях, про які ми точно знаємо, хто й коли їх написав.
"Зажурились галичанки та й на тую зміну,
Що відходять січовії на й на Україну".
"Козак від"їжджає, дівчинонька плаче,
Куди їдеш, козаче?
(...)
На Вкраїну далеку".
Тобто, це може бути пісня січових стрільців, тоді в неї і найбільші шанси були потрапити "на Вкраїну далеку".