Метелики над землею літающе

Чого варто читати Юліана Опільського

З ряду причин. Ото вже хто вмів закрутити фабулу! Я нерідко аж з третього-четвертого разу здогадувалася, що там відбувалося і які стосунки пов’язують персонажів.

І пейзажі вмів описати. Ні, не захід сонця на острові Іонійського архіпелагу, таке кожен вміє. А ти опиши понурий сльотний пізньоосінній день і розбиту багнисту дорогу серед волинської пущі так, щоб хотілося перечитувати знову і знову. А саме так починається «Сумерк».

А основне — де ще знайдете таку силу-силенну різних історичних та інших відомостей? От хоча б таку: в тому ж «Сумерку» згадується селище на Перемишельщині, зване Негрибкою. Не просто так згадується, а через народне повстання, яке спалахнуло на Перемишельщині одночасно з так званою Волинською війною (хто на щось інше сподівався, то дарма, дія відбувалася в XV столітті і взагалі автор навіть до ІІ Світової не дожив, що там казати про пізніші події…, хоча певні сторінки «Сумерку» таки виглядають вельми прозорою пересторогою, що й так може бути). Ну, але я про Негрибку:

Звідси висновок: теперішні Негребецькі зовсім не тому так звуться, що їхні предки не хотіли гребти чи мешкати на греблі, а тому, що вони походили з Негрибки! Відповідно мали б зватися «Негрибецькими», дехто, до речі, ще зберіг це правильне написання, а всі інші — неграмотні або самозванці.

Наразі дякую.

Школа історичної літератури

або як видавати Юліана Опільського

В пошуках натхнення при перекладі Сапковського витягнула я кілька книжок свого давнього і любого приятеля – Юліана Опільського. Потрібні мені були словечка вікінгської тематики, а в нього ж і Свен з Рогнідою в «Ідолах…» і «Діти Одіна», та й ще. Ну й втягнулася — не стямилася, як перечитала все, що втрапило під руку. А втрапляли дві серії книжок — видані в 1960-х і сильно відредаговані,та видані пізніше і ближчі до оригіналу. Якось наклалося на мої власні доволі інтенсивні роздуми та вагання, як найкраще видавати подібну літературу.

Отож: Юліан Опільський — дуже класний письменник. Знання матеріалу в нього на такому рівні, що не поступиться найпросунутішому сучасному (ще б пак, класицист за освітою), інтригу як закрутить, то ледь полапаєшся, як там потім усі вузли розв’яжуться і все зведеться, як у складній тригонометрії, до sin(x) чи 1, деталі — понад усякі похвали. Разом з тим: редагувати його конче треба. Але вміючи. Я ж зараз розповім про приклад невмілого редагування. Є в нього таке доволі миле оповідання «Танечниця з Пібасту», дія відбувається за часів славнозвісного фараона Рамзеса, все закінчується добре, чом і не почитати, тим паче, що видавалося двічі і добре видно, як було в оригіналі і як стало у редактора.