tin_tina | Доісторична історична проза

Я так бачу, почин об’єднувати користувачів мережі у різного роду списки успішно розвивається. Як доповнення до переліку наймитів Госдепу, з’явився ще й перелік єлисейських ботів (адреси давати не буду, самі знайдете, але прошу врахувати, що вже заголовок списку складений з помилкою і ці загадкові працівники Робесп’єра названі єлисейкими). Думаю, що список корисний, бо госдепівці давно одне одного знають, а у списку №2 чимало нових імен.

Але я, поки те, поки се, займуся іншим питанням — прозою ще одного безсумнівного наймита капіталу, письменника Юліана Опільського (це псевдонім, який дещо нагадує відомого Юліана Відступника, справжнє прізвище письменника — Рудницький), який злобно зводив наклепи на передовий суспільний лад у своїх творах з давньої історії. Можна познайомитися з ними за ось таким посиланням, у томі 4 (третього тому з «Упирями» я чомусь не люблю, а от «Сумерек» в Опільського вийшов класно). Якщо не рахувати доволі складної мови, що аж просить про втручання вмілого літредактора, написані ці оповідання дуже й дуже на рівні не те, що тодішньої, а й теперішньої історіографії. Хоча це авантюрно-фабульні твори, стисло історичні особи з’являються там мигцем і переважно у не надто похлібній ролі.

От хоча б фараон Рамзес яко персонаж «Танечниці з Пібасту» предстає перед очі читача нібито у вершинний момент свого тривалого царювання — саме коли завершилася війна єгиптян проти хетів, обидві воюючі сторони здобули блискучу й безсумнівну перемогу, що дало їм змогу врешті помиритися, а у перспективі навіть поріднитися. Однак більш важливими дійовими особами виявляються якийсь голяр з передмістя, його донька — мимовільна кандидатка у жриці богині Гатор, фінікійські мореплавці та ще найманці-пелазги. От про цих пелазгів і хотілося б порозмовляти.

Ніяких мржонок про «лелек-пелазгів»(в сенсі слов’ян чи протослов’ян) від Опільського не чекайте. Його пелазги, хоча й не називають себе греками (і справедливо, бо ця назва далеко пізніша), але зате носять грецькі імена, шанують грецьких богів, соловейка називають філомелою, отож мова їхня теж грецька. Описуючи звичаї і стосунки на своїй далекій батьківщині, вони виразно мають на увазі мікенську культуру, саме того періоду, коли володарі бронзового віку почали, за прикладом сусідів-кретійців, будувати палацові комплекси. Практично єдиними відхиленнями від ідеального уявлення про догомерівську героїчну епоху є те, що ці пелазги дещо «північніші» і світліші, ніж греки класичні синьо- або сіроокі, каштаново- чи русоволосі) та ще те, що один раз один з них згадує якогось загадкового бога Папая, наче скитського.

Але з цим ще нескладно розібратися, от читачі іншого оповідання, «Поцілунку Іштар», мусять з місця впоратися з мішаниною і плетивом народів та культур Месопотамії. Як автор вельми на свій час модерний, Опільський і на думці на мав полегшувати роботу читачеві, пишучи, як то було заведено Вальтер Скоттом, розлогі історичні вступи. Ні, самі розбирайтесь, що то за Бабель такий і який стосунок до нього мають Ашшур з Елямом чи Урарту з Наїрі, і що то за бунтівники товчуться від міста до міста, а городяни пристрасно прагли б їх підтримати, однак бояться Ашшуру. Позірне ж авторове завдання начебто зовсім інше — розповісти про (цілком з точки зору поважної історії неістотний) любовний трикутник за участю сотника Любарну, юної бабельської (вавілонської) аристократки Даяни і бабельської ж королеви, в дівоцтві ашшурської принцеси, згадавши при нагоді про певні вавілонські обряди, що мали на меті вшанування богині кохання та родючості. Хочу, однак, звернути увагу читача також на іншу особу, повірницю обох закоханих жінок, рабиню Лію з «іудейського полону». Розумні люди не раз писали, що саме в епоху «вавилонського полону» довго й мозольно формувався монотеїзм, себто ягвізм, що ягвісти і антиягвісти (поклонники, зокрема, Ашторет) остро протистояли одні одним. Тут же ця боротьба тим цікавіша, що протікає в душі одної людини — вже згадуваної Лії. То вона у компанії бабелян, гірко нарікає на жорстокість єдиного бога, жалуючи, що побоялася колись послухати поклик Аштори (вона ж Іштар, вона ж, з деякими варіаціями, — бабельська Милітта) і втекти з коханим-антиягвістом, то, зоставшись наодинці, так само гірко оплакує своє відступництво і кається перед обличчям Ягве. Це їй, зрештою, не допомогло, — ввіткнула ніс у суперечки владоможних, на цьому й життя втратила.

Улюблена моя повість з даного циклу — «Під орлами Роми», час дії — найвищий розквіт (він же початок занепаду) Римської імперії під правлінням імператора-філософа Марка Аврелія, місце дії — наше Закарпаття (куди жадібні римляни прийшли шукати золото, таки дійсно, якісь древні золотокопальні там були). Однак і тут не доводиться розраховувати на мудрих слов’ян, що своєю мудрістю посоромлюють теж мудрих. але вже зіпсованих римлян. Варварський неримський світ представляють гети (вони ж даки) та ще усілякі приблуди германського племені. Римський світ зображено знаменито! — недаремно автор був класицистом і чудово знався на античній літературі. Не позбавлене тонкості таке його спостереження: навіть найзатятіші противники Риму мають чималий респект перед римською цивілізацією, навіть такий його безкомпромісний критик, як потомок сенаторів і теперішній сотник Марк Лігарій, що активно викроює власну державу на римському пограниччі (в чому йому має допомогти любовний союз з гетійською королевою Нізією), бачить цю свою майбутню державу союзником Риму.

І вже зовсім на прощання — «Тінь велетня» з початку 19-го століття. Мені найліпше пішли галицькі розділи, особливо ті — з дрібношляхетського та священничого середовища (виписаних без особливого пієтету, хоча таки прихильнішим пером, ніж аристократичне, якого автор виразно не терпів), але, можливо, людям серйозним цікавішим видасться зображення наполеонівської епопеї, зокрема, російського походу, ще й представлене з точки зору людини настільки нейтральної, наскільки це взагалі було тоді можливим — австрійськопідданого галицького русина, він же головний герой цієї повісті, Гнат Бибельський (прізвище реальне, походить від села Библо — осідку шляхетського роду).

Ну, цього разу наче все. Любі агентки й агенти, тримаймося разом, до зустрічі.