![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
З Індії до Китаю
21/03/2011 09:18 pm Чи мої читачі ще пам’ятають про Ярослава Окуневського , бо в мене саме була нагода згадати про нього – через певну дискусію про оселедці :-). А тут саме трапилася публікація його «Листів з чужини» - і не можу втриматися, щоб не поділитися.
Отож, відсвяткувавши Різдво в Індії, Окуневський і весь екіпаж корабля «Аврора» вирушили до Китаю. Наступний великий празник Воскресіння Господнього лікар-моряк зустрів вже в Пекіні, разом з працівниками російського посольства, що прийняли галицького українця як рідного, хоч і був він підданим Австро-Угорщини. Серед інших цікавих сцен довелося йому спостерігати кілька епізодів, розповідь про які я назву спільною, хоч і не зовсім точною назвою:
Китайські росіяни і російські китайці
(з розділу «Христос воскрес» -13(25) квітня 1897 року)
« - Що се, - питаю, у вас у церкві за дяки китайські?
- Се не китайці, а «русскіє»! – відказують.
- Які ж то «русскі», коли в них очі скісні та коси теліпаються по плечах?
Се козаки-албазинці. Ото як козаки зайняли Сибір, то вибралась одна вольна ватага і заложила собі на Амурі містечко Албазин. Се була територія китайська, от і післав богдихан Кван-Сі своє військо воювати албазинців. Боронилися вони крепко і кілька раз прогнали китайців з кровавими головами. А таки в році 1689 китайці зайняли їхню станицю. Цар Кван-Сі запропонував албазинцям переселитися у Пекін і стати його тілохранителями. тут, під Пекіном, відвів їм багато землі і вольності понадавав. От і зібралися албазинці, двісті людей, та й свого священника взяли з собою і ікону св.Миколая, що ще й тепер стоїть у церкві, взяли і переселилися. А що вони були парубки, то цар дав їм китайки за жінок. Так і вийшла теперішня раса. Вони називали себе «русскими» козаками-албазинцями, дарма що вже бесіду свою згубили і кафтани китайські прийняли та коси собі запустили. Ще й дотепер вони вважаються найліпшим військом китайським. В останню війну англійсько-французько-китайську богдихан публічно похвалив албазинців та й нові ще вольності їм понадавав. І за віру православну ніколи їх не переслідував, як се діялося з католиками та іншими християнами. Албазинці та їх священники – то були перші європейські, сказати б, післанники при дворі китайськім. Від того часу і є зносини між Росією і Китаєм.
До мене підійшов похристосуватися один господин в еполетах, в повній російській формі, увесь у хрестах, а з лиця чистий китаєць або японець або якийсь інший монгол.
- Чи се також «русскій»? – питаю свого сусіда.
- Непріменно русскій! – відказує той. – Він походить з бурятів, а вже цілком обрусів. Глядіть, он там його дочка!
Дивлюсь – гарна собі дівчина, на вид, як наші мадярки... Бурят сей жонатий з «русскою».
- Бував я, - кажу, - багато в англійських колоніях, а там цілком інакше з інородцями чи з «nativ-ами», як вони їх називають. Native не приймається в англійське товариство, а halfcast (мішанець) вважається за щось настільки низьке, що ніякий не буде вважати його за рівню, поводитися з ним запанібрата...
- Ні, в Росії інакше. Ми всякі раси втягуємо в себе. У нас «русскій» кождий, коли тільки говорити знає по-русски, а особливо коли він на офіціальнім урядовім становищу, нехай у нього буде лице жовте, а очі хоч скісні. Тим-то і наша колонізація виходить тривкіша, ніж англійська. Наша «русская» державна раса поки що ще не готова, вона доперва укладається...
Я похристосувався з «русским» із бурятів, з «русским» із німців, з «русским» із шведів і з «русским» із «хохлов»...
Христос воскресе!
Отож, відсвяткувавши Різдво в Індії, Окуневський і весь екіпаж корабля «Аврора» вирушили до Китаю. Наступний великий празник Воскресіння Господнього лікар-моряк зустрів вже в Пекіні, разом з працівниками російського посольства, що прийняли галицького українця як рідного, хоч і був він підданим Австро-Угорщини. Серед інших цікавих сцен довелося йому спостерігати кілька епізодів, розповідь про які я назву спільною, хоч і не зовсім точною назвою:
Китайські росіяни і російські китайці
(з розділу «Христос воскрес» -13(25) квітня 1897 року)
« - Що се, - питаю, у вас у церкві за дяки китайські?
- Се не китайці, а «русскіє»! – відказують.
- Які ж то «русскі», коли в них очі скісні та коси теліпаються по плечах?
Се козаки-албазинці. Ото як козаки зайняли Сибір, то вибралась одна вольна ватага і заложила собі на Амурі містечко Албазин. Се була територія китайська, от і післав богдихан Кван-Сі своє військо воювати албазинців. Боронилися вони крепко і кілька раз прогнали китайців з кровавими головами. А таки в році 1689 китайці зайняли їхню станицю. Цар Кван-Сі запропонував албазинцям переселитися у Пекін і стати його тілохранителями. тут, під Пекіном, відвів їм багато землі і вольності понадавав. От і зібралися албазинці, двісті людей, та й свого священника взяли з собою і ікону св.Миколая, що ще й тепер стоїть у церкві, взяли і переселилися. А що вони були парубки, то цар дав їм китайки за жінок. Так і вийшла теперішня раса. Вони називали себе «русскими» козаками-албазинцями, дарма що вже бесіду свою згубили і кафтани китайські прийняли та коси собі запустили. Ще й дотепер вони вважаються найліпшим військом китайським. В останню війну англійсько-французько-китайську богдихан публічно похвалив албазинців та й нові ще вольності їм понадавав. І за віру православну ніколи їх не переслідував, як се діялося з католиками та іншими християнами. Албазинці та їх священники – то були перші європейські, сказати б, післанники при дворі китайськім. Від того часу і є зносини між Росією і Китаєм.
До мене підійшов похристосуватися один господин в еполетах, в повній російській формі, увесь у хрестах, а з лиця чистий китаєць або японець або якийсь інший монгол.
- Чи се також «русскій»? – питаю свого сусіда.
- Непріменно русскій! – відказує той. – Він походить з бурятів, а вже цілком обрусів. Глядіть, он там його дочка!
Дивлюсь – гарна собі дівчина, на вид, як наші мадярки... Бурят сей жонатий з «русскою».
- Бував я, - кажу, - багато в англійських колоніях, а там цілком інакше з інородцями чи з «nativ-ами», як вони їх називають. Native не приймається в англійське товариство, а halfcast (мішанець) вважається за щось настільки низьке, що ніякий не буде вважати його за рівню, поводитися з ним запанібрата...
- Ні, в Росії інакше. Ми всякі раси втягуємо в себе. У нас «русскій» кождий, коли тільки говорити знає по-русски, а особливо коли він на офіціальнім урядовім становищу, нехай у нього буде лице жовте, а очі хоч скісні. Тим-то і наша колонізація виходить тривкіша, ніж англійська. Наша «русская» державна раса поки що ще не готова, вона доперва укладається...
Я похристосувався з «русским» із бурятів, з «русским» із німців, з «русским» із шведів і з «русским» із «хохлов»...
Христос воскресе!
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2011-03-22 11:23 am (UTC)no subject
Date: 2011-03-22 12:07 pm (UTC)А от цікаво, чи можна щось обзивати "імперіалізмом", якщо там взагалі буде відсутнє таке поняття (і навіть аналог) такої штуки, як "титульна нація"? :)
no subject
Date: 2011-03-22 01:40 pm (UTC)no subject
Date: 2011-03-22 01:42 pm (UTC)no subject
Date: 2011-03-22 03:20 pm (UTC)А чи можна це вважати однією й тією ж державою? Там же, здається, окрім династії, нічого сталого не було?
Я от теж свого часу трохи розгубився з тими "імперіями" та "імперіалізмами": щось там в означеннях недоозначено :)
Та й здається є значна різниця між "зміною титульної нації" та відсутністю такого поняття взагалі. Щось беруть сумніви, що на практиці можна обійтися без "титульності": наприклад, відразу ж наражаєшся на питання мови - якійсь хоч-не-хоч прийдеться віддати перевагу.
ПС. Ну то все таке... умстованіє... :)
no subject
Date: 2011-03-22 03:28 pm (UTC)Щоб нікому не кривдно було, то нехай собі латинь.
no subject
Date: 2011-03-22 03:45 pm (UTC)no subject
Date: 2011-03-22 03:51 pm (UTC)no subject
Date: 2011-03-22 04:13 pm (UTC)no subject
Date: 2011-03-22 05:40 pm (UTC)no subject
Date: 2011-03-22 05:41 pm (UTC)Ну, може бути й есперанто.
no subject
Date: 2011-03-22 05:43 pm (UTC)no subject
Date: 2011-03-22 05:45 pm (UTC)Ну тоді, чорт забери, нехай буде українська.