Камінний господар – героїня

[tin_tina]

Її найхарактерніша риса визначається вже іменем – «скорботна», один з епітетів Богоматері, її колір чорний, а роль – тіньова: найбільш визначальні події в житті Долорес проходять поза нашими очима, тому  багато чого доведеться домислювати. Не знаю, наскільки це мені вдасться, на відміну від авторки п’єси, Долорес «не близька» моїй душі, ніякої інтуїції мені не вистачить, щоб зрозуміти, чому вона погубила своє життя заради людини, яка не тільки була цієї жертви недостойна: як по-справжньому, Дон Жуан і не потребував такої надлюдської офіри.
         Спробуємо зібрати все відоме докупи. Отож, Долорес, «сирота по бідному ідальго», містична наречена (заручена ще до народження) Дон Жуана і єдина приятелька Анни (схоже, що ця любов і ця приязнь – єдине, що тримає при житті обох, і нареченого, і подругу, виштовхавши Долорес зі свого життя, вони обоє, власне, перестають бути людьми і перетворюються на маски з комедії дель’арте). Вона ні в чому не дотримується поміркованості – і її жалоба по втраті батьків (що так різко контрастує з вдаваною «півжалобою» Анни), і її відданість рішуче переходить всі межі розумного.
        Але, схоже, вона багато на що здатна, от тільки проходить ця діяльність начебто за лаштунками п’єси. Вдумаймося: дівчина з доброї родини, яка не може кроку зробити без дуеньї, вхитряється пробратися до печери з пораненим Дон Жуаном і лікувати його (до речі, це класична функція прекрасної дами, героїні лицарського роману). «Сирота по вбогому ідальго» без особливих світських зв’язків знаходить можливість потрапити до королівського двору і здобути прихильність якоїсь неназваної, але достатньо впливової особи – може, навіть самого короля, - щоб реабілітувати банітованого Дон Жуана (Нехай і ціною непомірної, як для неї, жертви, але підозріваю, що охочих «платити тілом» на будь-якому королівському дворі не бракує). Далі – ще більше, «не побоялась я і душу віддати, щоб за буллу заплатити (…) Святий отець вам душу визволяє від кар пекельних через те, що я взяла на себе каяться довічно за ваші всі гріхи. В монастирі з уставом найсуворішим я буду черницею (…) Лиш пам’ятать про вашу душу буду, а власну душу занедбаю. Піде моя душа за вас на вічні муки».
        Ми можемо не оцінити належно розміру цієї останньої жертви, якщо не врахуємо, що Долорес – ревна віруюча, ми і вперше бачимо її при молитві. Я не в силах навіть здогадатися, чи справді хоч якась релігійна інституція в світі сприйняла б всерйоз таке відкуплення коштом іншої людини, чи це така екстатична фантазія самої Долорес. Хоча сам цей мотив «відмови від спасіння власної душі заради кохання» пізнаю: це продовження лінії Одержимої. Можу й сяк-так обґрунтувати послідовне уникання «щасливої розв’язки», практиковане Долорес, для цього я досить читала «Любов і західну культуру» де Ружмона, щоб засвоїти: дух роману і щасливе завершення сюжету – речі несумісні.
        Мене все-таки не полишає думка: таке послідовне самозречення (а також «нерелігійність» авторки) маскує справжню природу Долорес і справжній характер її життєвого шляху. А це шлях містичного пізнання і такого – не відразу розшифровуваного – наближення до Божественного. Не виключено, що Долорес, у власних очах  непростима грішниця, – простує шляхом святості.   

Comments

Прутский поход(продолжение)

[farnabazsatrap.livejournal.com]

Везирь сказал, для чего так продолжать, ибо их немного, мочно нам их побить . Но они отвечали, что не надобно смотрить, что мало, ибо они их знают, что войско регулярное, и что турки огня их преодолеть не могут и боле сердце потеряют и ничего зделать не могут. Тогда везирь, осердясь, з бранью им в том отказал.

И, собрався, турки со всею своею янычарскою и протчею пехотою, которой по скаске их со сто тысячь, да конницы кроме татар со 120 тысяч обреталось, учинили на войско росийское после полудни часа за три до захождения солнца жестокую атаку последующим образом. Пехотной фронт первой шеренги не более, как ста три или четыре был, а в ряды длиною близ мили все не строем. Однако ж приближились саженях в 30-ти, и тот бой стрелбою продолжили близ трех часов или более до самого вечера. Сей клин их трафился на дивизию генерала Аларта, а конница образом саранчи везде крутом была разсыпана и напускали отвсюды.Но ис той конницы некоторые в малом числе блиско приезжали, а протчие толко издали криком атаковали.

Но вышеписанная пехота турецкая, хотя и нестройная, однако ж зело жестоко бились, и ежели б по своему людству фрунтом везде атаковали, то б не безопасно было, ибо перед нашим войском (которое токмо все в 31 554 пехоты и 6 692 человеках ковалерии регулярной, которых большая часть бесконных состояла) множественным числом людей превосходили.

Но понеже они ту атаку в одном только месте чинили, то с нашей стороны свежими людьми то место подкрепляли, также восемь осьмифунтовых пушек туды привезли и несколько полковых прибавили (для того [что] видели, что в иных местех атаки пехотою от них не будет). И скорою стрелбою, двойными выстрелы, то есть ядры и картечи, во оной клин стреляли, отчего их зело много побито как ис пушек, так и из ружья мелкого (понеже, хотя б какой плохой пушкарь был и хотя б в перестрел стрелял, то б людей не миновало, так густо оные стояли), что потом сами турки сказывали, что их тут около 7 ООО пропало.

И тако оные с помощию Божиею отбиты и, ежели бы за ними хотя мало следовали, то б полную викторию получить могли . Но сего не могли

учинить, для того что обоза окопать не было времяни, а ежели б, не окопав,итить на них , то б конница их ворватца могла , и все 6 могли потерять свое пропитание, которого и так мало было.


И потом турки той ночи зделали с той стороны, где приступали, транжамент и приготовили апроши и батареи, а у нас кроме рогаток ничего не было и оные не круг всего войска . Так же неприятель и за рекою Прутом на горе имел батареи ж и людей множество, с которых по нашим войскам стреляли и воду из реки брать мешали

В 10 день поутру везирь паки велел на войски росийские атаку чинить, но янычары более не хотели (понеже вчерашним огнем доволно остращены были), но толко жестоко продолжали стрелбу пушечную. И когда с нашей стороны увидели, что атака медлитца, тогда, видя при таком многолюдстве турецком, а малолюдстве своих войск, особливо ж при слабости своей ковалерии баталию газардовать и тако не токмо лучшее войско росийское, а паче в присудствии самих их величеств, но и благополучие всей империи Росийской в отвагу отдать было не безопасно.

И по отправленном совете рассудили за благо послать писмо с ундер-афицером от гвардии Шепелевым к везирю от фелтьмаршала Шереметева, напоминая Кастриотову присылку и другие предложении, преж сего чрез Англию и Галандию о мире с их стороны учиненные. И требовано ведать, ежели еще у них намерение к миру есть, что они в таком случае могут ныне трактовать.