tin_tina | Ще трохи про "Марш до моря"

Щоб скласти собі якесь уявлення про стиль “Маршу” (в передмові його названо “скетчевим романом”)

“Аби відсвяткувати від’їзд міністра, Шерман влаштував для своїх генералів вечерю. Скидалося на те, що всім їм треба було відновити почуття власної гідності. Генерали тепер були жваві і знову самими собою. Шерман сидів на чолі довгого столу, поки чорні офіціанти заходили з награбованим у місті майном: тарілки з устрицями, смаженими індичками, запеченою шинкою, тарелями з паруючими горами рису, тарілками з солодкою картоплею, булками теплого хліба, тацями зі справжнім маслом та обплетеними бутлями з червоним вином. Шерман їв, пив та пропонував тости. Та більш за все йому кортіло знову на марш, де ніхто б не міг вказувати йому, що він має робити. Він хотів повернутися на поле бою. Що може бути краще за те, аби щоночі лежати на твердій землі, задивляючись на зорі? Що може бути краще, ніж щоранку вирушати в похід і вести війну так, як вважаєш ти, а не хтось інший? Відповіді були однозначні. Потреби – зрозумілі. Йому було вже досить Саванни із її тріумфом. Бо ж справжній тріумф полягав у невимовному задоволенні успішно робити роботу, що її для тебе визначив Господь. Там не було місця заздрощам, не було хвали, яка завтра може виявитися міною, що вибухне, коли ти необережно на неї наступиш.
-Джентльмени, - оголосив Шерман, - досить нам цих єгипетських казанів з м’ясом. Завтра починаємо готуватися до нової кампанії. Ви всі знаєте, про що йдеться. В нас є дозвіл Гранта нарозумити обидві Кароліни. Це буде складно, без сумніву. Джорджія була не більше, ніж прогулянка. Ми мусимо позбавитися від зайвих коней, мулів і нігерів. Геть усе, що може обмежити нашу боєздатність. Там нас чекає опір, тому марш буде важкий. Та я запевняю вас, безчесний штат – Південна Кароліна, як винуватець війни, зрозуміє, що його чекає лихо лиш тоді, коли побачить виблиски шабель нашої армії.
-Слава! Слава! – генерали підняли свої келихи.
Після вечері Шерман пішов у свої покої. Захмелілий від вина, він почувався розслабленішим, ніж будь-коли протягом останніх днів. Він наспівував мелодію з увертюри до “Летючого голландця”. Тільки-но прибули газети із Огайо. Він закурив сигару і, вмостившись у зручному кріслі та прагнучи розважитись тамтешніми плітками, прочитав у газеті “Колумбус Таймс”, що Чарльз Шерман, шестимісячний син генерала та місіс Вільям Текумсе Шерман, помер від крупу.
У нього опустилися руки.
-О Боже, - голосив він. –Невже ти також заздриш мені?”

(Це вже другий син, старший помер від тифу, яким заразився, коли разом з матір’ю приїхав відвідати батька).