Зайчику, Миколайчику...

[tin_tina]

Ото несподівана радість - не пройшло, так би мовити, й сотні років, а з"явився-таки хоч один український переклад Лусі Мод Монтгомері (це, якщо хто забув, та сама канадська письменниця, на прикладі творів якої ми обговорювали дискримінацію канадських французів, а також вирішували, чи завалиться світ, якщо в перекладі її героїні називатимуться не Енн і Рейчел, а Аня й Малгожата). На щастя, взялися українські перекладачі не за "Аню", яка вже є в кількох російських перекладах, а за інший цикл, який можна б назвати "дитинство і юність при наявності літературного хисту". Хто читав, здогадається, що це трилогія про Емільку :-) (ну, нехай Емілі) Старр, поки що з"явилася перша її частина, помилуватися можна тут.

Можу щиро запевнити, що книжка справді класна. З усіх точок зору - вона і з задоволенням і не без моралі. Мене особисто вразила тим, що там описаний певний психічний стан, званий "промінчиком", відомий мені з власного досвіду, а полягає він у раптовому і майже безпричинному відчутті гармонійної повноти життя і найвищої радості. Ніколи не знаєш, що його може спричинити, нічого прекраснішого не можна й уявити, жаль тільки, що дуже він коротко триває :-)

До чого я це все? - ага, хто шукає Миколайчика для дівчинки так від 12-13 років й старшої (але обов"язково наділеної витонченістю почуттів й інтелектуально непересічної :-) ), то кращого подарунка годі й уявити. Окрім всього, обдарована дівчинка тепер чекатиме на появу другої й третьої книжок (але про ці нічого не скажу, Емільку я читала давним-давно, однак тільки першу частину, більше не роздобула).

Comments

[tin-tina.livejournal.com]

Суто наша форма :-) Ні, в українському перекладі вона Емілі.
Як не дивно, в польському перекладі, в якому я вперше цю Емільку читала, всі персонажі називаються більш-менш так, як в оригіналі. За винятком котів. Зухвала Сел стала просто Кицею.