Аецій та франконська королівна

 

Аецій та франконська королівна

Ось і завершився мій найбільший дотепер проект — переклад роману Т. Парницького «Аецій, останній римлянин» («Aecjusz, ostatni Rzymianin»). Спонука взятися за нього була радше егоїстичною: кілька місяців тому я умовляла певне видавництво зацікавитися повістю «Тільки Беатріче» цього ж письменника, пропонуючи себе в ролі перекладачки. А тоді й задумалася: якби так що до чого, то чи зумію я впоратися з оцим Парницьким? Письменник дуже-дуже нелегкий, «темний», так глибоко занурений у зображувані епохи, що й не випірнеш. Коли йому радили писати хоч трохи простіше, щоб читачі не перевтомлювалися, відповідав так: «Пишучи свої книги, я прикладаю стільки зусиль, що маю право вимагати від читача бодай десятої їх частки!».

Втім, «Аеція» це менше стосується, він порівняно простий. Хоча і так певні аспекти можуть сучасного читача здивувати… ото презентую останній розділ. Як майже все в Парницького, основа цього епізоду цілком історична: десь у сорокових роках п’ятого століття франки вибралися у грабіжницький похід на римські володіння і такими певними безпеки чулися, що, повертаючись, стали перепочити у певному Селищі Єлени (теперішній Ланс) і навіть зіграти весілля — нареченою була дівчина королівського роду. Тут на них звалився Аецій і добряче полатав боки. Франки панічно втекли. Чи захопили римляни в полон франкських жінок і що з ними зробили — про це історія мовчить, автор, натомість, дофантазовує.

Фантазія це якась.. ніцшеанського чи що плану. Згідно з нею, хоробрим героям можна бити чи ґвалтувати жінок, а вони, ці жінки, повинні аж пищати від задоволення. Здається, сама-одна перша дружина Аеція посміла почуватися глибоко нещасливою після подібної подружньої сцени. Враховуючи кількість подібних епізодів у романі, можна припустити, що то або тренд епохи, або нереалізовані (ні-ні, справді нереалізовані!) фантазії автора. Зрештою, самі оцініть.

 

 

( Read more... )