tin_tina | Про чорні прапори

(з книги Є.Грицяка “Норильське повстання”)
(під впливом посту в ЖЖ Е.Мариничевої)

             “Та що б там нам не загрожувало, ми вирішили боротися, скільки вистачить у нас сил. Першим кроком було проголошення жалоби по всіх тих, кого забрано від нас на розправу. На відзначення цієї події виставили два чорні прапори на найвищих бараках нашої зони. На бараках 5-ї зони також з’явилися такі самі чорні прапори.
            Ці прапори дратували адміністрацію більше, ніж сам факт нашого невиходу на роботу. А до мене почало підходити багато в’язнів із запитом, що означає чорний прапор. Я пояснював, що це знак жалоби по тих, кого від нас забрано, і водночас це символ нашого скорботного життя.
             Мені заперечують:
            -Чорний прапор – це прапор анархістів. Ви що, проголошуєте анархію? Траурний прапор – червоний із чорною облямівкою.
          -Анархісти мають на своїх прапорах зображення черепа зі схрещеними кістками, - відбивався я. – А червоний з чорною облямівкою – більшовицький. Ми під таким прапором стояти не будемо. Наш прапор – чорний, як чорне наше життя”.

Але чорно-червоні прапори таки з’явилися в іншому епізоді:
           “(...) вранці, 1-го липня 1953 року, по в’язнях 5-ї зони відкрито кулеметний та автоматний вогонь. У результаті – 27 чоловік убито та невідому кількість поранено.
            З нами почали розмовляти мовою кулеметів!
            (Таки мав рацію мій добрий знайомий Іван Кляченко-Божко!)
          З дахів наших бараків ми могли бачити тільки дахи бараків 5-ї зони. Все, що відбувалося нижче, було для наших очей недоступне. Ми тільки чули ту кулеметну пальбу та гнівно-розпачливі крики чоловіків і жінок.
            5-та чоловіча та 6-та жіноча зони були розташовані поруч. Коли почали розстрілювати в’язнів 5-ї зони, жінки підійшли впритул до дротів забороненої зони й, благально витягнувши руки (в багатьох на руках немовлята), кричали:
            -Не стріляйте в них, стріляйте в нас!
            Нарешті все стихло... Прапорів на бараках не стало.
           -Знову пролилася кров наших братів, -звернувся я до в’язнів нашої зони. Давайте відзначимо цю подію на нашому прапорі!
        Через півгодини на високому димарі нашої пекарні вже майорів величезний чорний прапор з чорною смугою посередині.
               З’явився і гімн в’язнів Норильська російською мовою, який закінчувався такими словами:
            И черный флаг с кровавою полоской
            Укажет путь нам в праведной борьбе!
            (Слова Григора Климовича).”
            Григор Климович, до речі, білорус