tin_tina | Спогади Ів.Німчука

Серед осіб, з якими доля звела Німчука у в’язниці, були усілякі: ті, що їхні імена згадуються тепер в енциклопедіях, і ті, що нікому, окрім найближчого оточення невідомі. Ті, кого їхні однокамерники забули (як зізнається сам мемуарист, про багатьох пам’ятає лише прізвище, і ще дивно, як він бодай їх запам’ятав), і ті, кого забути було неможливо. До цих останніх належав певний юнак із Кавказу родом. Вік закарбувався в пам’яті навіть випадкових знайомих через крайню молодість, властиво, майже дитячий вік, небуденну зовнішність та трагічну біографію, незвичайну навіть за мірками Луб’янки чи Бутирки. А при тому ця незвичайна біографія — так розпорядився випадок — була тісно сплетена з Україною. Хтозна, чи ті, що з якихось причин цікавляться історією сім’ї абхазького державного діяча Нестора Лакоби, особливо життєписом його сина, знають про цю обставину.

Лакоба-молодший

Німчук описує молодшого Лакобу так:

«...молоденький, всього 15-річний красунь Лакоба з Грузії, з войовничого гірського племени абхазців. Його батько був провідником всіх абхазців, що їх нараховувано тоді коло 250. 000, і поклав величезні заслуги для закріплення совєтської влади в Грузії. Як тому, що поміг червоній владі покорити гордих абхазців, батькові молодого Лакоби ставили ще за життя памятники і він займав у краю найвищі почесті. З ним приятелював сам Берія, який гостював нераз у їх домі. Але прийшли часи кровавої єжовщини, і Лакобу заарештували та незабаром і розстріляли, як «потворного націоналіста» і «злющого ворога народу». Розуміється, що памятники його зрівняно з землею. Та вірні абхазці стали сходитися на могилу Лакоби з усіх усюдів наче на прощу. І тоді совєтська влада викопала його трупа та спрятала так, що й найбистріше абхазське око не могло побачити, де його поділи. А разом з тим заарештовано і всю рідню Лакоби: його дружину-лікарку і двоє дітей, нашого красуня і його молодшу сестричку. Спершу сиділи вони в Грузи, а згодом дітей перевезено Чорним Морем в Україну, де молодого Лакобу приміщено в дитячому садку в містечку Літині коло Вінниці, а сестру десь також у тій околиці. Там молодий абхазець перебував більше року і навчився трохи по українськи та деклямував мені між іншим Франкових «Каменярів». Оповідав він мені багато про тамошні чудові сади і про те, як то він разом з іншими підлітками з садка закрадався до замкненого римо-кат. костела в Літині, вилазив по повалених сходах як кіт на хори і пробував грати на органі. Що сталося з його мамою, хлопчина не вмів сказати. Останній раз бачив її ще в тюрмі в Грузії, коли її виведено з камери на тюремне подвіря, але не міг їй дати навіть знаку про себе. І скільки разів той хлопчина згадував свою маму, стільки разів прикушував уста, щоб не заплакати.

До нашої камери прибув Лакоба десь з кінцем місяця квітня або у травні. Привезли його просто з Літина. Чому його забрали з тамошнього дитячого садка аж до Москви, він не вмів сказати. Можна було тільки догадуватися, що Лакоба сказав там щось необережно про долю свого батька або своєї матері, і це завело цього неповнолітнього хлопця аж на Лубянку. Додати б іще, що хлопчина був сильно виголоджений і з’їдав усі пригорілі шкірки хліба, яких не могли розжвякати деякі беззубі вязні, та вилизував усі миски, хоч — правду сказати — в них нічого не залишалося. По кількох тижнях молодого Лакобу від нас забрали, але куди і на яке — ніхто з нас не знав».

Ну що ж, ми тепер знаємо дещо більше. Можемо виправити помилку Німчука — Лакоба-старший (Нестор Аполлонович) не був розстріляний. Він чи то помер від раптової хвороби, чи то його отруїли за розпорядженням всевладного Берії. Вже після смерті був оголошений «ворогом народу». Перипетії з його захороненням і перезахороненням справді мали місце, хоча всіх деталей Німчук аж ніяк не міг знати.

Уся сім’я Нестора Лакоби була репресована. Молоденький красень, згадуваний Німчуком, — очевидно син Рауф. Його матір, яку хлопчина не міг згадати без сліз — знаменита як своєю вродою, так і героїчною вдачею Сарія Лакоба. Витерпівши страшні тортури, вона так і не зреклася чоловіка. Померла у тюремній лікарні в травні 1939 року, фактично, була закатована. Рауф не знав, хоча, можливо, відчував, що він уже круглий сирота.

Самого Рауфа розстріляли в 1941 році.