tin_tina | Спогади Ів.Німчука

Новітня історія та альтісторія

Проголошення новини про «Львівнаш» відбулося за таких обставин: щойно зайшовши до камери №29, Німчук представився (страшенно втішившись, що опинився між людьми — попередню ніч він провів у боксі-одиночці), довідався, що у камері, як на Луб’янці взагалі, сидять лише політичні, зі ще більшою радістю побачив на столі книжки, а коли співв’язні запитали, звідки він, запропонував їм вгадати.

«І ось вони пробували вгадувати, хто я такий, і називали мене то білорусином, то грузином, то вірменином, то татарином, то вкінці поляком, а ніхто з них не впав на думку, що я українець. Про те, що я зі Львова, не могло, очевидно, нікому з них і приснитись, бож Львів належав до чужої держави, а вони, нещасні запроторені, не знали до мого приходу в камеру нічогісько ні про напад Гітлера на Польщу, ні про пакт Рібентропа-Молотова, ні про поділ Польщі поміж Німеччину та СССР і зайняття всієї Західної України враз із Львовом червоною армією. Тож коли я заявив їм, що я українець, та ще й зі Львова, їх здивуванню не було меж.

Вони засипали мене всі нараз десятками різних-прерізних запитів, і я старався дати їм на них по змозі вичерпну відповідь. Я став оповідати їм все, що знав, про ті тижні й місяці, що попереджали вибух війни; я мусів переповідати їм всі промови й заяви Гітлера та відповіді на них провідних діячів у різних державах; я говорив докладно про сам початок війни і потім описував її хід можливо якнайточніше день за днем, так як вона вбилася в мою память. Далі я розповідав співвязням про все те, що я сам пережив у Львові за час від 1. до 26. 9. того ж року, себто від першого дня війни аж до дня мого арештування. Я оповідав їм широко і про німецькі налети на Львів, і про польську оборону міста, і про німецьку облогу, що замкнула була Львів з трьох сторін, і про оргії польського шовінізму, на чому терпіли найбільше українці, і вкінці про вїзд до Львова червоної армії, яку німці, згідно з заключеним пактом, пустили аж до Сяну і Буга. Оповідаючи все те, я мусів подавати на їх запити тисячі всяких подробиць, бож це були люди з іншого світу і багато справ треба було пояснювати їм як дітям, або як мешканцям іншої планети. Так оповідав я їм про все три дні майже без перерви.

Я не всилі описати тут сьогодні, з яким величезним зацікавленням слухали мого оповідання ці нещасні, як і я, жертви большевицького режиму, і як вхлонювали в себе просто кожне моє слово. Всі вони були за мої інформації та за всі ті новини, що їх почули від мене, справді вдячні і поставились до мене від разу зі спочуттям.»

Окрім екзотичного львівського походження, новоприбулий міг ще похвалитися тим, що справді був громадянином світу, а, принаймні, Центральної Європи, і часто відвідував Прагу, Відень, Варшаву, Берлін, отож до кінця свого перебування на Луб’янці розповідав товаришам недолі «про життя й відносини в різних державах поза Совєтським Союзом, зокрема ж про життя в Австрії, Чехословаччипі, Німеччині, Польщі та на західно-українських землях». Натомість лаври носія найсенсаційнішої новини Німчук утратив одразу ж, як тільки у камері з’явився новий мешканець. Правда, це трапилося не так скоро, аж на початку 1940-го року, коли вже розпочалася радянсько-фінська війна. От про неї і роповів новоприбулий. З огляду на молодий вік та загальну простодушність звали його попросту на ім’я, — Ґрішею. Властивим його проступком була справжня співучасть у «спекуляції золотом» (себто золотими годинниками), але всім таким спекулянтам зазвичай додавали ще липовий шпіонаж, бо звідки б нормальному радянському громадянину мати золото? Лише як плату за шпигунство.

Поза тим золотом, Ґріша був цілком простим хлопцем, отож про фінську війну небагато міг розповісти. Тим сенсаційнішою була друга принесена ним новина, «про приїзд до Москви Гітлера в гості до Сталіна, про велике віче з участю обох диктаторів у якійсь великій залі Москви, де тоді вибухла підложена бомба, що вбила сотні людей, але не заподіяла найменшої шкоди ні Гітлерові, ні Сталінові (...) По кількох днях Ґрішу від нас забрали, а ми ще довго потім розбирали на всі боки питання: був Гітлер у Москві, чи ні?»

Пригода справді спектакулярна і мусила б відбутися у якійсь альтісторії. Добре б, звичайно, щоб ті сотні людей при цьому залишилися живими, а обидва диктатори — якраз навпаки. Цікаво також, чи сам Ґріша був її автором, чи радше, переповів фантазії когось іншого. Якогось знудженого в’язня Луб’янки, а, може, і між населенням Москви ходили такі чутки?