tin_tina | Спогади Ів. Німчука

Питання гардеробу

Рідко які мемуари з 1939-41 років у Львові обходяться без згадки про тих ославлених дам-товаришок, які шокували добропорядних львів’ян, з’являючись у громадських місцях одягненими в нічні сорочки, переплутані з вечірніми сукнями. На живучість цього архетипічного міфу склалося кілька обставин: окрім очевидного бажання схарактеризувати товаришок у якомога досадніший спосіб, ще й вельми прозорий натяк на те, що дісталися їм ті сорочки (і решта майна) не вельми чесно. Або ж відібрали у попередніх власників, яких усією сім’єю вивезли до Казахстану чи й далі, або ж, у кращому разі, придбали за безцінь з торгових запасів, коли у Львові ліквідувалася приватна торгівля і проходила грошова реформа (внаслідок якої місцеве населення залишилося зовсім без грошей, бо злоті вже не ходили, рублів ще не було, а їсти все одно треба). Або, можливо, конфіскували — з тих самих торгових запасів. Адже в разі чесної законної покупки продавець, напевне, пояснив би шановній клієнтці, що то за одежина!

А другою причиною того, що ця байка (вона цілком могла бути й правдивою) прожила так довго і досі жива — захисна реакція місцевого населення на десятиліття пропаганди та заяв: ви, мовляв, до 1939-го року не вміли навіть руки вмити (і взагалі сиділи на пальмі). Згадка про «дам в Опері» була пречудовою рекомпенсатою.

Але у спогадах Німчука (нагадаю, що стягнути їх можна тут ) саме такого епізоду немає. І не могло бути, бо арештували його 26 вересня, себто вже на четвертий день після вступу червоної армії до Львова, коли ще ніхто в нічних сорочках не ходив. Усе-таки певні зв’язані з одягом інновації він помітив, щоправда, не прибульців вони стосувалися, а самих львів’ян:

«Цікаво було тоді обсервувати поведінку і поставу львівського населення, яке з хвилею приходу до Львова большевиків почало рівнятися не вгору, як це було завжди досі, а виразно вниз. Це виявилось особливо наглядно вже в першу неділю передполуднем: у церквах, костелах та на вулицях ви вже рідко могли побачити жінку в капелюсі — майже всі львівські пані мали на головах звичайні хустки; а багато поважних громадян ходило без краваток та в старих убраннях».

Можемо тільки здогадуватися, що тоді перемогло звичайне для львів’ян дбання про свій зовнішній вигляд: маскувальний інстинкт? страх, що таки на вулиці відберуть? битимуть усіх, хто має краватку чи капелюха?

До речі, саме тої неділі Німчука й арештували, якщо я не помилилася, 26 вересня саме припало на неділю. Отак він опинився у тюрмі на Лонцького — і вона сама, і її постояльці, і гіпотетичні причини арешту (сам мемуарист так ніколи й не довідався, чого його затримали, а жодного офіційного звинувачення проти нього так і не висунули).