(no subject)
26/10/2013 07:15 pmЧомусь мені цей тиждень складався трудно. В першій половині невідь-чому впав тиск і пересувалася я більше так... вздовж стін. А тільки все налагодилося, як новий клопіт — раптом глюкнула моя читалка, а я ж без неї, як без рук.
На щастя, швидко вдалося її опам’ятати (завинив індикатор батареї: при майже 100% зарядці він чомусь показував нульову і не давав включити), а все ж питання як не нової, то бодай додаткової таки постало. Риючись при цій нагоді в асортименті інтернет-магазинів, я виявила, що теперішні читалки — точнісінько як пральні машини в одному з оповідань Лема: розважають власника на всі лади, але поганенько перуть читають. А мені б на роль дублерки здалася простенька, хай вона ні фільмів не показує, ні в мережу не виходить, а зате:
- щоб батарея дійсно трималася без підзарядки бодай тиждень, а краще два.
- щоб всі формати, включно з дежавю і всіма видами пдф-у, відкривалися швидко і без проблем
- щоб комп’ютер її бачив
- щоб інтерфейс простий і недорого
- щоб не страшно було взяти з собою в дорогу чи там на прогулянку.
Чи хтось таке рідкісне чудо має і зможе порекомендувати? Я придивлялася до цієї , але так і не зважилася. Раптом хтось вже випробовував, то відгукніться!
А чи було в цьому тижні щось доброго? Було. Я врешті закінчила вичитувати і виклала на сайт першу частину «Дітей Чумацького шляху». Читати й закачувати можна тут.
Відразу попереджу, що ця частина — щось типу розгорнутого вступу до основного тексту: покоління батьків і дитинство головних героїв. Якщо хто пам’ятає «Далекий світ» Галини Журби, то це та сама місцевість (Дрижипільщина, вона ж Жашківщина, на межі Поділля й Черкащини) і майже той сам період: кінець 19-го — початок 20-го сторіччя. Складний період зі всіма рисами «напередодні», коли на одному просторі і майже за участю тих же осіб співіснують величезні духовні й матеріальні багатства — і брудні, занедбані злидні. Душевне благородство, широчінь, сміливий політ «у блакить» — і монотонна виснажлива праця, дріб’язковість, нікчемна ворожнеча. Йде гостра боротьба між автентичним фольклором і попсою (теперішні знавці оцінять :-)!) і взагалі справжнім і вдаваним. При тому зовні все ніби тихо —
Тихо-тихо у мовчазних пахучих полях, залитих місячним сріблом. Дрімають степи, лани й облоги дрімотою мирною і плідною, спить лоно землі.
Великий мир стоїть над землею — «мір в человєцех і благоволєніє». Мир, спокій і добробут розлиті в повітрі, пронизаному місячним молочним сяйвом. Цокотять по білому вкатаному шляху кінські підкови, лунає розмріяна пісня, котиться лунами по стернях.
Спить розкішна Україна, обважніла плодами масного чорнозему і праці невсипущих мужицьких рук. І сняться їй сни щастя, прийдешнього могутнього розквіту всіх велетенських сил і невичерпних талантів.
Спить Дрижипільщина, ярки й переярки, ліски й переліски, улоговини і степки, хутори й cела — арена минулих побоєвищ за ці плодючі землі, арена тяжкої праці багатьох поколінь. В могучім сні грядуть нові покоління, що розцвітуться буйним цвітом на нагромаджених добрах і розкошах. Спить колишнє Дике поле, а тепер заорані, засіяні і зжаті неозорні степи. Чудесні мармурові храми, скляні палаци й казкові сади з водограями та повітряними містками ввижаються спраглим очам покликаного до життя покоління. Не воно, так грядущі покоління це вибудують.
Все спить. Тихо-тихо у мовчазних полях…
Мало того, що виразно накопичуються сили перед майбутньою бурею, — зміни відбуваються вже і то швидко. От цікаво, головна героїня цієї частини, Дарка, як і переважна більшість її подруг, не вчилася навіть грамоти, «бо це дівчатам ні до чого», а її донька вже вчиться в гімназії. Наполіг на цьому Дарчин чоловік, він сам по собі не надто хороший і навіть на думку дружини «бамбула бамбулою». А таки вчить доньку, при тому маючи ще й двох синів. І то чого: бо виявив, що Оксанка «сама з себе» (тобто, через постійне спілкування з сусідами-євреями) вивчила ідіш! В її середовищі це була річ небувала, тому Муркур (повністю він Меркурій) виправдовується перед людьми, що, мовляв, «дуже розгулялася дитина», довелося віддати її в науку.
В якості ілюстрацій до такого тексту аж просився класичний живопис, може, трішки наївний, але який свіжий і запашний! Пимоненко, Соколов, Маковський... Словом — читаймо! А щоб ніхто не боявся надмірної рустикальності, то наступна частина називається "У великому місті".
Ну а в найближчій перспективі - 1846 рік. Врешті.

no subject
Date: 2013-10-26 04:38 pm (UTC)придивіться до цієї
правда там нюанс - треба мати знайомого який її перепрошиє для читання всіх форматів
no subject
Date: 2013-10-26 06:38 pm (UTC)Але без прошивки навіть фб2 не читає? жаль.
no subject
Date: 2013-10-26 04:43 pm (UTC)no subject
Date: 2013-10-26 04:47 pm (UTC)no subject
Date: 2013-10-26 05:55 pm (UTC)no subject
Date: 2013-10-26 06:37 pm (UTC)no subject
Date: 2013-10-27 04:18 am (UTC)таж я завжди вважала це нашим домашнім словом!
no subject
Date: 2013-10-27 11:42 am (UTC)Теоретично вона могла ці словечка підхопити на Львівщині, де прожила один рік, чи потім у таборах ді-пі. Але мені так видається, що завжди їх знала.
no subject
Date: 2013-10-27 12:01 pm (UTC)...а "цера" була в Лесі Українки. В Йоганні, жінці Хусовій
no subject
Date: 2013-10-27 12:03 pm (UTC)