tin_tina | Контрабанді стоп!

Боюся, що на дійсно новий пост я спроможуся нескоро, то чи дозволено буде повторити давній? Може, хто й не читав. Це ще за осінь якогось бородатого 2008 року, тому там і осіння депресія - а так-то історія зовсім реальна. Щоб трішки розважитись.

Певний пан, наш співвітчизник, якийсь час прожив у Африці. Чи він туди втрапив як миротворець, чи так працював, я не дізналася. Та це й не істотно. Істотно те, що, вже збираючись додому, він придбав давно замовлений сім’єю подарунок, себто папугу, який би вмів говорити.

Оскільки з грошима у згаданого пана, як у більшості наших співвітчизників, було не дуже, то купив він птаха на чорному ринку. Продавець усіляко розхвалював свій живий товар і згодився його відступити за досить помірковану ціну. Знову ж таки, з метою економії і щоб не морочитися з документами і карантинами, перевезли птаха через кордони контрабандою, попередньо напакувавши снодійним.

На новій батьківщині папуга швидко освоївся. Господарі не могли ним натішитися і дозволяли літати по всій домівці. Однак швидко виявилося: вихваляючи лінгвістичні таланти птаха, попередній власник не тільки не перебільшував, але навіть не віддав їм належне. Навряд, чи папуга в Африці чув десь українську мову, але раз почуте обсценне слово розпізнавав безпомилково і запам’ятовував негайно. Пам’ять же в нього виявилась невичерпна. На додаток, птах полюбив публічні виступи, особливо його стимулювала присутність гостей. Господарі, люди порядні, дуже того соромилися і дуже боялися, щоб їхні сини-підлітки не засвоїли солених словечок, вживаних папугою. Самих хлопців особливості папужого лексикону вельми розважали. Ця радість тривала доти, доки, як шило з мішка, не вилізла наяв ще одна обставина: будь-яку розмову, хоч би і почуту кілька місяців тому, папуга спроможний повторити слово в слово, точно копіюючи голос та інтонацію. Оскільки ж стерегтися папуги якось не спадало на думку, тато з мамою дістали рідкісну можливість вислуховувати ті бесіди своїх потіх, котрі зовсім не були призначені для батьківських вух.

Поступово птах, якого в родині інакше не називали, а тільки “воно”, став загальним пострахом. Домочадці забули про інтимність, приватність чи конфіденційність: “воно” все підслухає, запам’ятає і розпапляє. Їдучи з дому на кілька днів, доводиться брати “його” з собою. Годі й думати залишити папугу в родичів чи друзів, - ану ж “воно” розголосить всі подробиці сімейного життя! Зрештою, оскільки репутація птаха вже була усталена, ніхто не зважувався брати “його” під свою опіку, щоб “воно” не здобуло нової теми для своїх промов. Так що цього літа “воно” їздило з господарями до моря, де пописалося так, що стало центром уваги всіх курортників.

З тих же міркувань не можна “його” продати чи хоч би подарувати. Розв’язати проблему радикально господарям не дозволяє совість і почуття провини: як-не-як, вивезли бідну пташку з рідного середовища, та ще й не вповні законно.

Отаке я вислухала, коли розвіювала втому й осінню депресію своїм улюбленим способом: волочилася по одежних магазинчиках, оглядаючи, а то й приміряючи новинки. Вся поглинута таким милим заняттям, я, однак, підсвідомо звернула увагу на фразу “воно знов виляпало”, промовлену власницею магазинчику. Таємниче “воно” зразу мене заінтригувало, і я прислухалася до розмови. На щастя, слухачі раз-у-раз перепитували про різні невідомі деталі, і так поступово і склалася вся історія. Звичайно ж, я, в свою чергу, спішу її виляпати, заодно додавши мораль: кожен, хто порушує закон, рано чи пізно за це відпокутує!

Ех, часи ж були... коли ми дійсно всерйоз переймалися тою контрабандою...