![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Кресові українці - 2
14/11/2012 05:09 pmПознанський – чужина, хохли і хохлуші, богомілля
Щоб я мимоволі не збила читачів з пантелику: розлогу цитату з Шевчука я помістила тому, що там згадувався Борис Познанський, а ще тому, що там приводився цікавий приклад міжетнічної інтерференції. Так-то між В.Ш. і Б.П. нема особливого зв’язку (хіба що оте гіпотетичне частково-польське-походження і безперечна приналежність до українського культурного поля). Шевчук – наш сучасник, Познанський жив у 19-у столітті. Шевчук з Житомира, Познанський – з Стародубщини (отож, теж кресовий українець, подібно до героїв свого нарису). Ну і не останнє: Шевчук, кажучи мовою 19-го століття, різночинець, Познанський – хоч з дрібного, але дворянства. Біографія в нього хоч і не така, щоб тиражувалася мільйонами, а все ж нерідкісна для його часу й оточення: Київський університет (часів «Основи»), хлопоманство, участь в «Старій громаді», вчителювання на Київщині і в Катеринославі, заслання з забороною жити на Україні. Дещо випереджаючи події – до рідного краю він так і не повернувся, жив спершу на Воронежчині, пізніше – на Північному Кавказі.
Час дії «Воронезьких хохлів» - саме перші часи, а навіть перші дні заслання (літо 1866 року). Період невеселий і нелегкий, нічого дивного, що вигнанець не міг щиро милуватися красою тихого Дону і містечка Павловська, що й був місцем його «водворения». Ніби й недалеко від’їхав, а все виглядало йому чужиною, навіть російська мова, до якої він звик з дитинства, звучала якось незнайомо. Не стільки рідної природи бракувало, скільки рідних людей...
Першою примітною подією на новому місці проживання, яка й вивела молодого засланця (було йому тоді 24 роки) з апатії, став хресний хід до ріки з нагоди свята Макавеїв. Уточню тут, що, не надто переймаючись славою іудейських войовників-Макабеїв, народ і тоді, і тепер переважно шанував «маковія» як перший празник періоду збору урожаю, і в’язався він не стільки з героїчними братами, скільки з маком, медом, яблуками, шуликами і щедрим серпнем. Хто ж міг встояти проти подібного свята? У всякому випадку, не природжений етнограф!
«Нашвидку зодягнувшись, я поспішив до берега і тут же опинився серед гурту малоросіян, по-воронезьки – хохлів (примітка автора: «у Воронезькій губернії великоруські поселенці називають малоросів хохлами, а їх жінок – хохлушами, малороси ж, в свою чергу, називають великоросів москалями, а великоруських жінок – московками»). Якими ж рідними здалися вони мені! Підстрижені в кружок (під макітру?) чуби, очіпки, жупани, рідні обличчя, хрестяться без відмахування головою нависаючого на очі волосся. ну цілком рідні українці! Це, виявилось, були мешканці найближчого до міста задонського села з хутора Босівки, острогожського повіту. Вважаю за потрібне пояснити, що у воронезькій губернії, в місцевостях, населених малоросами, поселення великі, де є церква (часто й кілька церков, бо села тут багатолюдні) називаються слободами, а менші поселення, без церков, а особливо без базарів – хуторами. Слобода взагалі відповідає великоруському селу й українському містечку, хутір – великоруським виселкам, дворикам, почіпкам. Хутором, крім того, називають одинокі ферми, займища і пасіки».
Помітивши, як ожив її постоялець після хресного ходу, квартирна господиня Познанського порадила йому сходити на богомілля до святого місця – Білогорських печер, де є монастир, властиво «монастирок», заснований якоюсь святою жінкою. Це недалеко, можна там заночувати, а до обіду наступного дня вже й вдома!
Що ж, богомілля виявилось як богомілля. По дорозі новоявлений прочанин кілька раз відпочивав на цілком українських баштанах, намагаючись розмовитися з сторожами. Спершу пішло не дуже, як сам він вважав – через його «панський» одяг, але, можливо, вся справа в тому, що стерегли баштан жінки - двоє дівчат і одна молодиця, які теж дещо соромилися незнайомого панича, не розуміючи, чого він розпитує про цілком звичні речі – узори вишивки на корсетках, шиття очіпків, хрести і дукачі. Тому, попри «чисто малоросійську жіночу говірку» сторожих, знайомство якось не вдалося. Краще пішла справа з дідом-сторожем на сусідньому баштані, який почастував мандрівника кавуном і охоче з ним поговорив. «Виявився хохлом і ледь не земляком. Ще маленьким завезли його сюди з-під Києва, «з якоїсь Обухівської слободи» - чи не з київського Обухова». Розказав дід дещо про монастирок, при якому він був братчиком, і порадив піти ночувати «на гостину».
Так само привітно зустрів дід і групу прочанок-московок, і їх пригостивши кавунами, а на подяку відповів: «Богу святому дякуйте». «Пішли баби в гостину, поплівся і я за ними».
«Гостина» виявилася чималою чистою хатою, прибраною цілковито по-українськи: «передній кут обставлений образами, обвішаний рушниками, лампадками й голубцями. Ті ж лавки під стінами, такий сам великий, покритий настільником стіл біля покутя». Хата була заповнена прочанками. Розпізнавши в несподіваному гостеві грамотну людину, його попросили почитати «заповіді з божественного» і це пішло Познанському так добре (читав він житіє св. Ольги), що навіть відкрилася перед ним можливість несподіваної кар’єри – сусідні чернички охоче взяли б його за читальника, так гарно він все вичитав і пояснив. Однак «панич» не відважився вступити на новий життєвий шлях і, мабуть добре зробив, бо посланець, який пропонував йому таке, виглядав дуже підозріло. Не так легко було визначити, чи це богомільний прочанин, чи збіглий арештант. Швидше, це друге.
Треба відмітити, що подібні особи не були рідкістю поблизу святого монастирка, бо й сам цей монастирок був місцем непевним. Щоб розповісти про нього докладніше (нікуди я не дінуся від теми низової, народної та офіційної релігійності і їхніх, часто плутаних, стосунків), доведеться мені розпочати новий розділ. Повірте – цікавий! Буде там і «жінка святого життя», і достойні братчики, і черці-розбійники.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2012-11-14 03:46 pm (UTC)Кстати о. Чуть ниже упомянутого хутора на правом берегу Дона находится Украинская Буйловка. На противоположном берегу — Русская Буйловка.
Такие парные названия типичны, но вот в Харьковской области украинские села названы по-другому: Русские Тишки и Черкасские Тишки, Русская Лозовая и Черкасская Лозовая (не путать с просто Лозовой).
no subject
Date: 2012-11-14 04:16 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-14 07:29 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-14 07:32 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-14 07:46 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-14 07:47 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-14 10:53 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-15 07:36 am (UTC)