-6-

Кілька наступних років були якщо не найщасливішими, то вже напевне найспокійнішими у бурлацькому житті Марцинкевича. Медики Кирилівської лікарні зуміли якщо не зцілити його, то все-таки підлікувати й поставити на ноги, сам же цей богоугодний заклад забезпечив своєму мимовільному мешканцю і сякий-такий дах над головою, і, хоч не надто щедру, а все ж регулярну поживу, а, головне, публіку, перед якою він міг розвивати свої теологічні теорії.

Складалася ця публіка насамперед з пацієнтів, що перебували у тому ж становищі, що й Марцинкевич – півхворі, півздорові, вдосталь вільного часу і мало інформації з зовнішнього світу, тож охочі до всяких новин. Не вдовольняючись такими слухачами, Марцинкевич проповідував також нижчій обслузі лікарні, яка швидко приліпила йому прізвисько «пророка», а навіть лікарям. Ці останні ніскільки промовами пацієнта не переймалися, вважаючи їх звичайним маячінням безумця.

Така ідилія тривала аж доки до штату лікарні не додався новий працівник, штаб-лікар Рудиковський. Якщо правдою є жартівливий вислів, що лікарі-психіатри часто розділяють зі своїми пацієнтами їх манії, то це саме такий випадок. Штаб-лікар Рудиковський був так само повернутий на релігійному ґрунті, як і Марцинкевич, хоча, так би мовити, в інший бік. Ор.Левицький пояснює це походженням Рудиковського – він був  з поповичів, а навіть вчився в духовній семінарії. Але чи справді ця обставина була такою важливою, чи тут швидше особисті чинники зіграли роль?



Як би там не було, перемогти в суперечці з Марцинкевичем Рудиковський не зумів, «пророк» використовував як аргументи «софізми з астрономії та міфології» і взагалі за словом в кишеню не ліз. Довелося придумати якусь іншу помсту.

Що характерно, хоча пацієнт психлікарні вважається і вважався практично безправною особою, але штаб-лікар не мав змоги належно його притиснути, тому вдався до іншої зброї. Сподіваючись вижити супротивника з богоугодного закладу, Рудиковський написав у київський «приказ общественного призрениия» рапорт, в якому сповіщав, що Марцинкевич ніяких «повреждений ума» не має і ніякою душевною недугою не страждає, але вперто ухиляється з християнської віри в жидівську секту, тому належить виключити його «изъ дому умалишенных».

Хоч і не відразу, але губернське правління відреагувало, наказавши лікарській управі піддати Марцинкевича медичному огляду. Лікарська комісія майже дослівно повторила твердження Рудикоського – «здоровий, тільки й того, що ухиляється в єврейську секту» (може, та комісія з одного Рудиковського і складалася?)

Губернське правління сподівалося було зіпхнути прикру справу на духовну владу і спершу звернулися до могилевської римо-католицької консисторії, якій підлягав єретик, з проханням зайнятися наверненням упертого грішника. Конситсторія, з тих самих міркувань, заперечила, що проступки Марцинкевича, особливо ж богохульство, носять кримінальний характер, тому підлягають юрисдикції світської влади. Зрештою, хай чиновники і лікарі роблять свою справу, а конситсторія, зі свого боку, розпорядиться, щоб ієромонахи київського домініканського кляштора «умовляннями і повчаннями намагалися вивести оного Марцинкевича з його душепогубного ухилу».

Невідомо, чи київські домініканці приклали всі сили до справи навернення грішника, натомість штаб-лікар Рудиковський розвинув неабияку місіонерську діяльність, написавши в жовтні 1832 року черговий донос – мовляв, «Марцинкевич з греко-уніатського християнина впав у юдейську секту і такий він упертий у своїх лжемудруваннях, що ніякі умовляння й доводи не можуть навернути його до істини». Крім предметів віри, Марцинкевич злобно відгукується про владу, намагається передати «яд свого лжевчення» також іншим (себто пацієнтам і лікарям Кирилівської божевільні), отож треба вважати його приналежним до секти юдействуючих або духоборців чи молокан. А ніякого лікування цьому нібито-божевільному і непотрібно, бо на жодну недугу, окрім ревматизму і висипки на обличчі, він не страждає, «тілом здоровий, працювати може», тим паче, що знає кравецьке ремесло.

Врешті, здавшись перед таким натиском, губернське правління постановило «піддати Марцинкевича суду», попередньо перевівши його з Кирилівського притулку в тюремний замок.

Отож, в листопаді 1832 року розпочався новий судовий процес над безталанним пророком. Звісно, не перший, однак треба відмітити, що багато чого змінилося порівняно з 1825 роком. Ті часи, коли мандрівному проповіднику ледь вдалося уникнути «смирительного дому» з покаянієм, виглядали тепер непрощенно ліберальними. Київський повітовий суд став зватися «уездным», не стало й законодавства, яким він раніше керувався – старе місцеве право, що базувалося на Литовському Статуті, вже було відмінене, а Звід Законів, що згодом його змінив, ще не ввійшов в силу.



Але не стану забігати вперед. Оскільки цей судовий процес стане завершальним у всій історії, то виділю я для нього окрему частину. Якщо хто занудився, то запевняю – ми вже добралися до розв’язки.

Date: 2012-10-26 04:01 pm (UTC)
From: [identity profile] umbloo.livejournal.com
Спасибо! Но каков лиходей штаб-лекарь!

Date: 2012-10-26 04:02 pm (UTC)
From: [identity profile] tin-tina.livejournal.com
Не в лікарі б його, а в жандарми!

Date: 2012-10-26 04:59 pm (UTC)
From: [identity profile] Ирина Власова (from livejournal.com)
Бідолаха! От і знайшлось, де собака зарита...
Чекаю продовження.
До речі, якщо колись натрапите на якісь подібні цікавинки, особливо замішані на релігійному грунті 17 ст., дуже прошу, викладайте у себе, або відсилайте на мій мейл. Я їх колекціоную:)

Date: 2012-10-26 05:55 pm (UTC)
From: [identity profile] tin-tina.livejournal.com
Охоче! Але досі в мене таке було хіба що в зв"язку з Немиричем. Ви, напевно, знаєте - "і четвіркою присягну", і ті злобні протиаріанські памфлети?

«Письмом постійно гратися для викрутів, папу антихристом називати, Ченстохову – Ваалом, ані на зборах, ні на весіллі не грати, ні не танцювати, тільки наївшись – напившись пісеньки з катехізису співати; гарно не вбиратися; ланцюжка чи персня Боже борони вдягти; позолоченої шаблі не припинати, милостиню для позору давати; слуг не лаяти, хіба що католиків; підданих розпещувати, щоб їх перед людьми виславляли; свят не святкувати; в п’ятницю печеню, а в неділю рибку з’їсти; за короля молитися на зібранні, а вдома його проклинати; про конфедерацію і краківський збір на сеймі нагадувати; лихву брати; з євреями витівати; тихо говорити; словечка підхоплювати, глузувати, повторювати, лестити, махлювати, брехати і вигадувати; синоди збирати; до обрізання замість занурення збір готувати; католиків нищити; гроші збирати; на турків чекати. Ото маєте нурків (пірнальників), воліють турків, аніж у Трійці одного справжнього Бога хвалити!». (http://tin-tina.livejournal.com/51753.html)
Edited Date: 2012-10-26 06:02 pm (UTC)

Date: 2012-10-26 08:03 pm (UTC)
From: [identity profile] Ирина Власова (from livejournal.com)
Знаю:) Страшні люди, ці аріани. Недарма ж я їх так люблю!))
в п’ятницю печеню
Мій улюблений пунктик:) До речі, у 17 ст. це майже кримінальний злочин. Коли говоримо про анекдоти, то мій улюблений князь з подібним формулюванням не отримав підляшського воєводства ( "буде у п ятницю смаженого каплуна їсти"), а другого разу мало життям не наклав у придорожньому шинку, де вирішив у п ятницю замовити смаженину.

Date: 2012-10-27 06:52 am (UTC)
From: [identity profile] tin-tina.livejournal.com
Ото-ото! Сьогодні печеня в п"ятницю, а завтра...

Date: 2012-10-27 08:02 am (UTC)
From: [identity profile] Ирина Власова (from livejournal.com)
... сам печенею станеш:))

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

September 2017

M T W T F S S
     123
45678 910
111213141516 17
181920 21222324
252627282930 

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 28/07/2025 03:47 am
Powered by Dreamwidth Studios