tin_tina | Козак від'їжджає

Дівчинонька плаче

З легкої руки не так навіть Сенкевича, як Єжи Гофмана, ідеалом закоханого козака став на нашому просторі Домогаров у ролі Богуна. Воно ніби й нічого – справжній красень і не одна Ізабелла Скорупко не розуміла, як він міг не сподобатися Гелені. От тільки одна заковика – поведінка Богуна в фільмі далеко не дотягувала до справжнього запорізького ідеалу, пам’ять про який ще збереглася у романтичну епоху і найяскравішим літературним втіленням якого став Кирило Тур з «Чорної Ради» (читайте Пантелеймона Куліша, друзі, він того вартий!) Принижуватися перед коханою дівчиною, ганятися за нею, лякаючи її і наражаючи на смертельну небезпеку? Забувати через ту нещасливу любов про свій лицарський обов’язок? Щоби не так!

Інша справа – вкрасти її з-під носа численної рідні, слуг, приятелів, відібрати за це з сотню київ від січового товариства, піти рятувати свого суперника з в’язниці, будучи при тому майже цілком певним, що живим назад не вернешся (хто читав, той пам’ятає, що Кирило Тур планував помінятися з Яковом Сомком одежею і залишитися замість нього в полоні у Брюховецького), тоді ще раз вирятувати Лесю і всю її сім’ю від чергових напасників, а тоді побрататися з її обранцем Петром і вирушити в пошуках чергових пригод десь аж на край світу – «Нехай вам цур, вражим бабам! Од вас усе лихо стає на землі! Лучче з вами зовсім не знатись!».

Правда, мати й сестра – не просто «вражі баби», задля них і не таке перетерпіти можна і крий Боже їх якось уразити. Але й сидіти при них не годиться. — «Що, — каже, — козакові матір? Наша мати — війна з бусурманами, наша сестра — гостра шаблюка! Зоставив я їм грошей, буде з їх, поки живі; а запорожця господь сотворив не для запічка!»

Звичайно, з Кирила не найкращий супутник життя, можна бути певним, що рано чи пізно він вчинить так, як його покійний панотець, нехай царствує.

Так і мій покійний панотець, — нехай царствує, — їздячи колись із прощальником по городах, натрапив на такі очі, що й товариство йому стало не миле — замутив зовсім лукавий йому голову. Ну, виписавсь із куреня, сів хуторком десь коло Ніженя, і господарство, і худобчину завів, і діток сплодив двойко — карапуза-хлопчика та скверуху-дівчинку. Тілько років через п'ять чи що, так йому обридло все в господі і в полі, як приборканому степовому птаху. Сумує та й сумує козак; бо чи статечна бак річ — ісповнити козацьку душу жінкою-квочкою та дітьми-писклятами? Козацької душі і ввесь світ не сповнив би: увесь світ вона прогуляла б і розсипала, як таляри з кишені. Тілько один бог може її сповнити...

— Що ж сталось із твоїм батьком? — спитав Сомко. — Ти-бо вже коли говориш, то говори одно; а то разом хочеш буть і за попа, і за дяка.

— Із моїм батьком? — каже Кирило Тур, мов крізь сон, бо звернув свою розмову на такий лад, що й голову понурив... — Еге! Я ж кажу, що мій батько, скоро розчовпав, що пожививсь як собака мухою, то й заскучав по братчиках. Уже не раз казала йому моя мати, так як та жінка в пісні:

Що ти, милий, думаєш-гадаєш?
Мабуть, мене покинути маєш:
Рано встаєш, коня напуваєш,
Жовтенького вiвса пiдсипаєш,
Зеленого сiнця пiдкладаєш;
В сiнечки йдеш — нагайки питаєш,
В комору йдеш — сiдельця шукаєш;
Дитя плаче — ти не поколишеш;
Все на мене важким духом дишеш!

Тiлько батько мiй не пускавсь у такi жалiбнiї розмови, як той козак iз своєю жiнкою, а, надумавшись сам собi, сiв на коня, ухопив на сiдло карапуза-синка свого, себто мене ледачого, та й гайда на Запорожжє. Не вибігала ж за ним услід моя паніматка, як у тій пісні, не хапала за стремена, не прохала вернутись, напитись варенухи, прибратись у голубий жупан та хоч раз іще подивитись на свою милу. І жупани, і худобу покинув він їй на прожиток, а сам у семрязі убравсь за границю бабського царства. От же й мені, бачця, доведеться йти батьківським слідом!

Чи Петро Шрам чи навіть Черевань, в усьому покірний жінчиній волі, годяться на роль мужа куди краще. А все-таки добре знати хоч одного Кирила Тура, хоч це трудно, бо рідкісна це і неспотикувана нині порода.

Flat | Top-Level Comments Only

From:

te34.livejournal.com

як і капітани дальнього плавання :)

From:

tin-tina.livejournal.com

Можливо, і є якась схожість :-)

From:

st-ost.livejournal.com

в тій академічній совєцькій збірці українських дум є пару варіантів про поліном в обличчя за скислий борщ і з традиційним закінченням про козацьку славу