Спогади Ів. Німчука

Про галицький політикум, феміністок та пані Рудницьку

Може видатися дивним, що, обговоривши різні аспекти тюремної біографії мемуариста включно зі списком прочитаних книжок, ми жодним словечком не згадали слідчого процесу. Чого вимагали від нього слідчі, які звинувачення висунули, які свідчення він давав?

Річ у тому, що це — найтуманніша частина всієї справи. Німчук приїхав до Москви зі Львова, не маючи жодної «статті» — і так жодної не сподобився. Слідчі йому дісталися не надто зацікавлені, а значну частину тих 595-ти днів взагалі не було жодного. Якийсь гнилий лібералізм панував на Луб’янці! Не думайте, звісно, що і за цього гнилого режиму не розстрілювали — от же наш знайомий монгол зі складним іменем таки, виявляється, не від голоду помер. Не думайте також, що слідчі не вміли витиснути з допитуваного потрібних їм відомостей, причому не вимушених самообмов типу роботи на грецьку розвідку за склянку кави, а цілком «речових» і змістовних. Прикладом цього є не раз уже згадувані свідчення Целевича, — той надто вже багато розповів, фактично, даючи радянським спецслужбам зброю проти УГКЦ. А от Німчука, якщо йому вірити, питали про усілякі дурниці, інколи про давно покійних людей, на що він давав відповіді загальними фразами, заодно запевняючи, що він у «Ділі» відповідав тільки за антипольські виступи, натомість антирадянськими займалися інші люди (насправді ж, як уже мені підкинули інформацію, областю діяльності Ів. Німчука була насамперед історично-культурна тематика, а ще він залагоджував усі технічні питання. Тих останніх було чимало — «Діло» насправді було не окремою газетою, а потужним видавничим підприємством, де, в числі інших, друкували навіть прокомуністичну газету, фінансовану радянським консульством у Львові).

Чи то спрацювала ця обставина, чи Німчук таки справді вмів талановито викручуватися, чи не все нам розповів — але вже те, що його, зрештою, звільнили, швидше свідчить на його користь. Себто, що він був визнаний нецікавим джерелом. Бо от Целевичу пощастило менше.

З того, про що розпитували Німчука, він згадав питання — хто є найавторитетнішою особою для українців Галичини (згідно з фактичною правдою передбачувано відповів, що митрополит Шептицький) і, чомусь, про жіночі західноукраїнські організації.

( Read more... )

Даруйте за цей відступ, він ніби й не має прямого стосунку до розповіді, хоча сам по собі не позбавлений інтересу — як ілюстрація плутаності стосунків у міжвоєнній Галичині.