Спогади Ів.Німчука

Луб’янка — і «ночи, полные огня»

Ба ні, — це зовсім не про Луб’янку, де-де, а тут не було й сліду «тюремної романтики». Вона розчарувала б і тих, хто, прочитавши «Гетсиманський сад», сподівався на ще один варіант прославлених Ів.Багряним харківських «брехалівок». Пам’ятаєте? Камери, вщерть набиті напівголими або й зовсім голими в’язнями. Сплять вони на підлозі, заповнюючи буквально кожен сантиметр своїми тілами, отож навіть перевернутися з боку на бік можуть лише усі разом, за командою. Я згадала це, читаючи, як то Німчук усю ніч крутився з боку на бік на потертому матраці.

( Read more... )

Можете собі уявити, яким дивом виявилася поява у такій камері людини з іще недавно заграничного міста! Зрештою, про те, що «Львів наш», в’язні луб’янської камери довідалися щойно від Німчука.