Син Юпітера – Розв’язка

-7- (і вже кінець)
Ну гаразд, часи й умови порівняно 1825 роком змінилися, а як же сам підсудний? Щоб це оцінити, прочитаймо уривки з його свідчень під час процесу. Мені б хотілося їх привести також на доказ того: хоча цей чоловік міг виглядати кумедним і жалюгідним безумцем, то насправді було в нього щось таке – не знаю, як правильно назвати. Божа іскра, апостольський дух? Хто знає, як склалося б його життя, коли б він народився років так на 200-300 раніше: з рівним успіхом міг би втрапити в святі або бути спаленим на вогнищі.

( Хоча й так йому довелося нелегко )

Але ні до виконання вироку,  ні навіть до його винесення справа не дійшла. Чи то деміург, слугою і пророком якого називав себе Марцинкевич, вирішив таким способом врятувати свого шанувальника від ганьби й муки, чи то, як запевнив би хтось з більш земним способом мислення, організм підсудного, і без того знесилений та підірваний безпритульністю й хворобами, не витримав умов повторного ув’язнення, - 7 березня 1833 року «арештант Афанасій Марцинкевич волею Божію помре».

На цьому наша оповідь, природньо, закінчується, як закінчилася і земна путь її героя. За життя він не здобув собі ні багатства, ні слави, а по смерті і сама згадка про нього щезла б безслідно, втонувши, як мільйони інших, в океані часу, якби всієї цієї історії не розшукав Орест Левицький і не описав у статті «Пророк-многовір» («Київська старовина» за січень 1885 року). Наскільки розумію, саме звідти походять всі інші відомості про Марцинкевича.