Продовження історії Ганни Монтовт

Попередня частина

На цей раз нікому було заопікуватися Ганною. Батько цілком несподівано одружився вдруге – з князівною Варварою Порицькою, літорослю хоч і збіднілого, але знатного роду, одноколінного з Вишневецькими. Хоч і дуже молода, ледь не молодша від Ганни, вона за вдачею була повною протилежністю попередній дружині Монтовта і швидко прибрала чоловіка до рук. Так що до дочки він збайдужів і навіть не забрав її до свого дому, коли вона овдовіла. Життя зі свекрухою і зовицями, які її відверто зневажали, Ганні набридло, та й взагалі набридли ці старосвітські і «схизматичні» звичаї. Чи не єдиною людиною з родини покійного чоловіка, яка ставилася до вдови більш-менш прихильно, був шурин Марко, він, безперечно, підшукав би їй доброго чоловіка, коли б Ганна про те попросила. Але вона вирішила влаштувати свою долю самостійно і вийшла за поляка, шляхтича з Серадзького воєводства, Казимира Ледницька. Вибір не можна було вважати вдалим – Ледницький якраз і належав до категорії пройдисвітів та авантюристів, що шукали на Волині багатих наречених. До шлюбу з Ганною він займав посаду урядника в маєтках пана Хвальчевського, родича луцького біскупа. За віросповіданням новий Ганнин чоловік був протестантом, це, за мірками того часу, свідчило про його певну освіту. Але різниця конфесій – порівняно дрібниця, гірше те, що за Ледницьким тягнувся довгий шлейф судових справ: сусіди, звинувачуючи його в нападах і грабежах, а то і у викраденні сільських дівчат, погрожували «убити як пса». Сокольські намагалися відкрити очі невістці на справжнє обличчя її обранця, але, діставши відповідь від Ганни, що така її воля і що батько з нею згодний, махнули рукою.

( Read more... )

Наступна частина