(як висловився сьогоднішній ювілят)
Передмова Івана Франка до польського видання його «Галицьких образків» (1895) рік, інакше – «Nieco o sobie samym» останнім часом стає модною, особливо певні фрагменти з неї.
 «Насамперед признаюся в тому гріху, що його багато патріотів уважає смертельним моїм гріхом: не люблю русинів. Проти тієї гарячої любові до "братнього племені", яка часто бризкає зі шпальт польських реакційних газет, моя сповідь може видатися дивною. Але що ж робити, коли вона правдива? Я вже не в літах наївних і засліплених коханців і можу про таку делікатну матерію, як любов, говорити тверезо.
     І тому повторюю: не люблю русинів. Так мало серед них знайшов я справжніх характерів, а так багато дріб’язковості, вузького егоїзму, двоєдушності й пихи, що справді не знаю, за що я мав би їх любити, незважаючи навіть на ті тисячі більших і менших шпильок, які вони, не раз з найкращим наміром, вбивали мені під шкіру.
     Зрозуміло, знаю між русинами декілька винятків, декілька осіб чистих і гідних усякої пошани (говорю про інтелігенцію, не про селян), але ці винятки, на жаль, тільки стверджують загальний висновок.
     Признаюсь у ще більшому гріху: навіть нашої Русі не люблю так і в такій мірі, як це роблять або вдають, що роблять, патентовані патріоти. Що в ній маю любити? Щоб любити її як географічне поняття, для цього я занадто великий ворог порожніх фраз, забагато бачив я світу, щоби запевняти, що ніде нема такої гарної природи, як на Русі.
     Щоб любити її історію, для цього досить добре її знаю, занадто гаряче люблю загальнолюдські ідеали справедливості, братерства й волі, щоб не відчувати, як мало в історії Русі прикладів справжнього громадянського духу, справжньої самопожертви, справжньої любові.
     Ні, любити цю історію дуже тяжко, бо майже на кожному кроці треба б хіба плакати над нею. Чи, може, маю любити Русь як расу – цю расу обважнілу, незграбну, сентиментальну, позбавлену гарту й сили волі, так мало здатну до політичного життя на власному смітнику, а таку плідну на перевертнів найрізнороднішого сорту?
     Чи, може, маю любити світлу будущину тієї Русі, коли тої будущини не знаю і для світлості її не бачу ніяких основ?
     Коли незважаючи на те, почуваю себе русином і по змозі й силі своїй працюю на Русі, то, як бачиш, шановний читачу, цілком не з причини сентиментальної натури. До цього примушує мене почуття собачого обов’язку.
     Як син селянина-русина, вигодований чорним селянським хлібом, працею твердих селянських рук, почуваю обов’язок панщиною всього життя відробити ті шеляги, які видала селянська рука на те, щоб я міг видряпатись на висоту, де видно світло, де пахне воля, де ясніють вселюдські ідеали.
     Мій руський патріотизм - то не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо, покладене долею на мої плечі. Я можу здригатися, можу тихо проклинати долю, що поклала мені на плечі це ярмо, але скинути його не можу, іншої батьківщини шукати не можу, бо став би підлим перед власним сумлінням.
     І якщо щось полегшує мені нести це ярмо, так це те, що бачу руський народ, який, хоч гноблений, затемнюваний і деморалізований довгі віки, який хоч і сьогодні бідний, недолугий і безпорадний, а все-таки поволі підноситься, відчуває в щораз ширших масах жадобу світла, правди та справедливості і до них шукає шляхів. Отже, варто працювати для цього народу, і ніяка праця не піде на марне"».
     Попри те, що цей текст широко публікувався десь від 50-х років минулого століття, ледь кожному поколінню читачів він видається чимось новим і страшенно контроверсійним. Так воно, власне кажучи, і було з самого початку, так, схоже, і задумувалося (з Франка був грізний полеміст! спитайте тих, хто ппішов «у мандрівку століть» з кличкою чи згірдливим епітетом, ним приліпленим). Все-таки думаю, що варто б повернути оте «не люблю Русі» в належний контекст, себто співставити з іншими Франковими творами того ж періоду і схожої тематики.
       Насамперед, мінімальне пояснення. «Nieco o sobie samym» спричинило гостру реакцію Юліана Романчука (політик, «народовець» і літературний критик), «що в газеті «Діло» від 13.05.1897 р. виступив з статтею «Сумна поява». На жаль, що саме він там написав, я так і не знайшла, в 2-у томі 50-томника Франка на ст. 482 написано, що  автор статті «закидав І.Франкові відсутність патріотизму і рекомендував йому усунитись від громадської і політичної діяльності».
      Відповідь, як легко здогадатися, була громовержною:  Романчуку – у вірші «Сідоглавому», злочинній газеті (Франко був її дописувачем, співробітником, навіть один час редагував) – «Декілька афоризмів в альбом «Ділу».
Вірш вивчали напам’ять цілі покоління школярів, хоча, може, не надто здогадувалися, що саме спричинило його появу.
Іван ФРАНКО 
СІДОГЛАВОМУ 

Ти, брате, любиш Русь, 
Я ж не люблю, сарака! 
Ти, брате, патріот, 
А я собі собака. 
 
Ти, брате, любиш Русь, 
Як хліб і кусень сала, — 
Я ж гавкаю раз в раз, 
Щоби вона не спала. 
 
Ти, брате, любиш Русь, 
Як любиш добре пиво, — 
Я ж не люблю, як жнець 
Не любить спеки в жниво. 
 
Ти, брате, любиш Русь 
За те, що гарно вбрана, — 
Я ж не люблю, як раб 
Не любить свого пана. 
 
Бо твій патріотизм — 
Празнична одежина, 
А мій — то труд важкий, 
Гарячка невдержима. 
 
Ти любиш в ній князів, 
Гетьмання, панування, — 
Мене ж болить її 
Відвічнеє страждання. 
 
Ти любиш Русь, за те 
Тобі і честь, і шана, 
У мене ж тая Русь — 
Кривава в серці рана. 
 
Ти, брате, любиш Русь, 
Як дім, воли, корови, — 
Я ж не люблю її 
З надмірної любови. 
(при нагоді знайшовся цікавий переклад російською мовою, бажаючі можуть подивитися тут )
 
      А от що дісталося «Ділу» (текст за 2-им томом 50-томника, ст. 482, а вони надрукували за першодруком – «Житє і слово», 1897, кн.3, с263-264)

Декілька афоризмів в альбом «Ділу», прочитавши його статтю «Смутна поява» в ч.97.
Любов не обов’язкова, та почуття обов’язку обов’язкове.
Сліпа любов, як і сліпа віра, родить фанатизм і нетолеранцію.
Хто твердить: люблю свій народ, а не сповнює своїх обов’язків зглядом того народу – брехню твердить.
Справедлива увага – се хірургічна операція: болить і помагає; несправедлива увага – се сліпий вистріл: не болить того, на кого був вимірений, а тільки робить стрільцеві сором.
Посол Вєльовейський прилюдно заявляє, що любить русинів. Ну, кого такі пани люблять, того я з спокійним сумлінням можу не любити.
Перейдімо насамперед «собачу» азбуку, а там чень дійдемо й до ідеальної премудрості.
«Коли я зле сказав, докажи се, а коли добре сказав, за що ж мене б’єш?» (Єванг. Йоанново, XVIII, 24)
«Уж если он и останется собакой, так пусть же не от меня об этом узнает, пусть не я выдам его!» (Н.В.Гоголь, «Мертвые души»).
 
«Polsko! Lecz ciebie błyskotkami łudzą; 
Pawiem narodów byłaś i papugą, 
A teraz jesteś służebnicą cudzą.— 
Choć wiem, że słowa te nie zadrżą długo 
W sercu, gdzie nie trwa myśl nawet godziny: 
Mówię, bom smutny — i sam pełen winy. 
Przeklnij — lecz ciebie przepędzi ma dusza 
Jak Eumenida przez wężowe rózgi, 
(Ю.Словацький, повний текст можна знайти хоч би тут http://www.wiersze.annet.pl/w,,12636)
 
Від народного обов’язку сам бог не може звільнити, нахваляється звільнити від нього сатана»
 
Отак воно виглядало насправді, докину ще, що батьківщину таки не за гарну природу люблять – інакше обрало б собі все земське населення якусь умовну Франціталію і трепетало б від любові до неї. Що ж стосується історії, то тут в кожного є свої скелети в шафі.

Натомість думки з «афоризмів» Франко ще не раз «вбирав в поетичну одіж»

Мій синку, ти би менш балакав,
Сам над собою менше плакав,
На долю менше нарікав!
На шлях тернистий сам подався,
І цупко по тернах подрався, -
Чого ж ти іншого чекав?
І що тобі за кривда сталась,
Що підняли на тебе галас:
«Не любить Русі він ні раз!»
Наплюй! Я, синку, ліпше знаю
Всю ту патріотичну зграю
Й ціну її любовних фраз».

(з вірша «Україна мовить»)
«який хоч і сьогодні бідний, недолугий і безпорадний, а все-таки поволі підноситься», -
«Я син народа, що вгору йде, хоч був запертий в льох».
А про майже дослівні співпадіння з вступом до «Мойсея» («Народе мій замучений, розбитий») – думаю, і згадувати не треба.
   
 

Date: 2011-08-27 03:46 pm (UTC)
From: [identity profile] toprunner.livejournal.com
Цікаво. Як на мене, то й перший уривок важко потрактувати невірно. :)

Date: 2011-08-27 05:43 pm (UTC)
From: [identity profile] tin-tina.livejournal.com
Була б тільки охота. Чимось це нагадує теперішні ЖЖ-шні й інші інтернетні сварки: будь-яку фразу при потребі можна перекрутити і витлумачити не так, як зрозумів би неупереджений читач.

Date: 2011-08-27 03:47 pm (UTC)
From: [identity profile] jim-markoffkin.livejournal.com
Плохо знаю Франка, поэтому боюсь попасть впросак. Простите, если что не так :)
Но не такая ли нелюбовь украинцев возведенная в культ
Ти, брате, любиш Русь
За те, що гарно вбрана, —
Я ж не люблю, як раб
Не любить свого пана...
помогла большевикам легко затоптать искорки украинской независимости после Октябрьской революции? И не эта ли нелюбовь, доходящая до брезгливости, мешает нам сейчас? Когда сегодняшнее неприятие реальности в Украине заканчивается тем, что единственным виновником такой реальности многие считают уже саму Украину, и только ее, а не политических барыг, захвативших здесь власть...
ЗЫ Спасибо за цитату Франка. Лишний раз убедился, что один из непременных атрибутов классики - актуальность
:)

Date: 2011-08-27 05:46 pm (UTC)
From: [identity profile] tin-tina.livejournal.com
Думаю, что все-таки нет. Кстати, оба сына Франка (старший к тому времени уже умер) деятельно сражались именно за независимость - с самым началом войны ушли в сечевые стрельцы. Большевики, насколько знаю, тоже не чурались афишировать свой патриотизм, хоть и несколько своеобразный.
From: [identity profile] berendeishche.livejournal.com
А вот на плакатах Януковича таких сомнений нет. В серии плакатов "Украïна – це ...", подписанных Януковичем, на плакате "Украïна – це icторiя" есть ключевое слово "ЛЕГЕНДАРНА", которое снимает все вопросы. Правда, Янукович выставляет эти плакаты в парадном порядке, к празднику, а Франко говорил в рабочем порядке, а когда работаешь, то и видишь прежде всего трудности и недостатки. Да и гордиться Ивану Яковлевичу можно было разве что национальными орнаментами, уже к тому времени доведенными до совершенства, а вот уже даже языком он гордиться не мог - самому же приходилось развивать и дорабатывать.
From: [identity profile] tin-tina.livejournal.com
У Франка була ще одна добра риса: він дуже класно знав старішу літературу й культуру взагалі, від давньоруського періоду починаючи, до раннього модерну і бароко. Він же й захищався у Відні по давньоруських переробках буддійської літератури. Ну і на фольклорі знався незле, а там - цілком об"єктивно - було чим пишатися.
адармо в слові твойому іскряться.
І сила, й м'якість, дотеп, і потуга,
І все, чим може вгору дух підняться?
Задармо в пісні твоїй ллється туга,
І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,
Надій і втіхи світляная смуга?
А Янукович і його плакати... та Господь з ним. І не таке пережили.
From: [identity profile] berendeishche.livejournal.com
Ну, не любил он гордиться, хоть убей. Знал и любил и свой, и чужой фольклор, а гордиться не хотел, а всё перерабатывал. Чувствовал, что под его брендом лучше пойдёт. И в самом деле, Лис Микита, наверное, самый знаменитый бойко. А кто бы его ещё так прославил? "Коли ще звiрi говорили" и "Абу-Касимовi капцi" были среди моих любимых книг в детстве,поэтому я хорошо помню, сколько было их разных переизданий. Так что и здесь Иван Яковлевич предпочитал быть не почитателем, а пропагандистом и доработчиком. Ну, просто натура у него была такая.
From: [identity profile] tin-tina.livejournal.com
О!
«В тот день, когда он устраивал приемы, перед ним выстраивалось пять рядов. В первом ряду находились лисы и шакалы, во втором – медведи и кабаны, в третьем ряду стояли волки и гепарды, в четвертом – тигры и леопарды, в пятом – львы и слоны. И ни одна тварь не смела не только нарушить этот порядок, но даже заикнуться об этом.»
Вопрос: какого цвета был государь, устраивавший эти приёмы?
(http://umbloo.livejournal.com/108046.html)
From: [identity profile] berendeishche.livejournal.com
Вот и я о том же. И «Шукасаптати», и «Книга попугая» издавались на украинском языке реже, чем сборники Франко, а на русском языке примерно с одинаковой частотой. Но тех, которые помнят, что индийский шакал был окравшен индиго, гораздо меньше, чем тех, которые точно знают, что Фарбований лис был окрашен синей масляной краской для заборов и скамеек.
From: [identity profile] tin-tina.livejournal.com
«Шукасаптати», и «Книга попугая»
Сумно зізнаюся, що я не читала ні тої, ні тої (хіба що у викладі м.ш.ф [livejournal.com profile] umbloo якого усіляко рекомендую на предмет читання і ближчого знайомства). В цьому сенсі мій максимум - "Океан сказань", та й той я вже на 3/4 забула.
From: [identity profile] berendeishche.livejournal.com
Очень занимательные книги, но их, как и "Панчатантру", наверное, лучше читать медленно и понемногу. А "Океан сказаний" запомнить, наверное, могут только профессионалы. А ведь потом вышли и более объёмные "Похождения царевича Нараваханадатты"!

Date: 2011-08-27 06:05 pm (UTC)
From: [identity profile] tin-tina.livejournal.com
Докину до цього - в Франка є не одна цитата, яка, будучи вирвана з контексту, може сприйматися з точністю до навпаки. От, наприклад
"Ми всі русофіли, чуєте, повторюю ще раз: ми всі русофіли. Ми лю­бимо великоруський народ і бажаємо йому добра, і виучуємо його мову".
Здається, все ясно? А не спішіться: це звернене до москвофілів, затятим опонентом яких Франко був з ранньої молодості (їм він завдячував першим арештом), мовляв, не придурюйтесь, бо ви навіть не знаєте тої російської культури, в любові до якої розпинаєтеся. По-друге - той "великоруський народ", з яким солідаризується Франко, представляє зовсім не імперію, а навпаки - опозицію й революцію (Горький, наприклад, хоча що в ньому було доброго? Ну, може ще ранні оповідання :-) )

Date: 2011-08-27 09:47 pm (UTC)
From: [identity profile] iglusha.livejournal.com
Чесно кажучи, навiть в такому патрiотизмi недолiк - введення зайвих параметрiв (краще було б його замiнити на вiдповiдальнiсть за те, на що можеш вплинути), якщо вiн мотивований рацiональнiстю + мораллю, а якщо вiн мотивований емоцiями, то мiшаниною рацiо та емоцiо.

А переклад росiйською цiкавий

Date: 2011-08-28 06:18 am (UTC)
From: [identity profile] tin-tina.livejournal.com
Як на мене, одним раціо і так і сяк не обійдешся. Емоції обов"язково додадуться, навіть всупереч нашій волі.
А щодо красот природи... Є в Франка таке оповідання "Батьківщина" (наголос на першому складі, бо мається на увазі спадок по батьках). Його герой пристрастно любить маленький клаптик землі довкола батьківського дому, з кожною його частинкою зв"язані якісь прецікаві історії, все там він вивчив і облазив - і це для нього весь світ. Хоча, на погляд стороннього, це нецікава болотиста місцевість, нічим особливим не примітна.

Date: 2011-08-28 03:01 pm (UTC)
From: [identity profile] iglusha.livejournal.com
ну, щось накшталт цього почуття багатьом знайомо. Але я вважаю, що погано, коли це вважають пiдставою для висновкiв, що Є максимально зручними в контектстi цих почуттiв саме з причини цiєї зручностi

Наприклад, фашизм гiрше за комунiзм, бо першi "наших дедов убивали", а другi не встигли, або десь тому ж усiлякi правI хунти кращi, нiж комунiсти. А серед людей з тендiтним сумлiнням поширено перебільшення грiхiв своЄї країни i. т. iн.

Date: 2011-08-28 03:21 pm (UTC)
From: [identity profile] tin-tina.livejournal.com
То це вже дискурс ненависті :-) Любов, на щастя, більш конструктивна, - навіть якщо не надто раціональна.

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

September 2017

M T W T F S S
     123
45678 910
111213141516 17
181920 21222324
252627282930 

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 15/03/2026 10:49 pm
Powered by Dreamwidth Studios