![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Дівчина на війні
01/08/2011 10:09 am І чи знайдеться в Європі дівчина, їй рівна
Виконуючи давню обіцянку, дану колись шановній![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
maryxmas , - пропоную оцю писанину. Планувала я її назвати «Дівчина на війні». Або, можливо, біографією в феміністичному стилі.
Героїня подальшого начерку – дуже відома особистість. Вона й зараз далеко не забута, а у свій час була зіркою першої величини: її обличчя і постать знали, без перебільшення, вся Європа, коли не весь світ. Ні-ні, мова не про театральну, кіно- чи оперну зірку, в той час вона носила не елегантний одяг, а військовий мундир.
Її тодішні і пізніші біографії писалися на всякий лад, представляючи героїню то як патріотку, то як вчену дослідницю або мудру і гаряче любиму вчительку. Не знаю, чи мали місце подібні спроби у «феміністичному», сказати б, жанрі, а жаль. Бо ми могли б переконатися, що на матеріалі нашої власної історії можна знімати бойовики в стилі відомого фільму «Солдат Джейн». З тим уточненням, що війна там буде не навчальна, а справжнісінька. В стилі заголовку цього фільму можна було б назвати нашу героїню «солдат Олена», але точніше – «стрілець Олена». У військових документах вона значилася як «кадет Олег». Ні-ні, це не пригода травесті, її справжнє ім’я і «жіноча приналежність» не були таємницею.
Згідно зі звичаями часу, її прізвище писалося як Степанівна, сьогодні б ми написали Степанів (що є, як на мене, певним відступом: невже ми, жінки, втратили право на власну форму прізвищ?). Можливо, нічого нового я про неї й не скажу, а, можливо, щось-не-щось і вийде. Починаємо.
До нас дійшли численні свідчення приниженого становища жінок у західноукраїнському суспільстві кінця 19-го століття, в тому числі і навіть особливо у тих його колах, що претендували на певну освіченість. Причому викликане це було навіть не юридичною нерівноправністю, а товариськими звичаями, які багатьом зовнішнім спостерігачам видавалися в кращому випадку допотопними. Дівчата навіть в інтелігентних родинах діставали освіту, що називається, в останню чергу – насамперед вчили синів, а доньці, навіть дуже талановитій, мало б вистачити вміння читати-писати та домашніх робіт. Якщо ж якась уперта панночка таки добилася права відвідувати студії чи хоча б публічні лекції, її, за спогадами Дм. Дорошенка, мала супроводжувати служниця. Леся Українка, вельми критично настроєна по відношенню до галичан, називала таке становище «жіночою неволею», рівну якій вона бачила лише у постосманській Болгарії.
Однак час ішов, зусилля цілого покоління гарячих феміністок – зазначу хоча б ім’я Наталі Кобринської – не минули даремно. Дівчата, які подорослішали саме напередодні Першої світової, виросли вже за інших умов і мали інше уявлення про своє майбутнє, аніж тільки традиційна роль поважної матері і доброї господині. Водночас вони добре розуміли, що найсерйозніші зміни ще попереду і їх боротьба за власну свободу й самостійність буде тісно зв’язана з такою ж боротьбою за свободу власного народу. Можливо навіть збройною боротьбою. До цього треба було готуватися. І це виявилося навіть цікавішим, ніж звичайні для юних років розваги. Так воно, принаймні, виглядало в нашої героїні.
Виконуючи давню обіцянку, дану колись шановній
maryxmas , - пропоную оцю писанину. Планувала я її назвати «Дівчина на війні». Або, можливо, біографією в феміністичному стилі.Героїня подальшого начерку – дуже відома особистість. Вона й зараз далеко не забута, а у свій час була зіркою першої величини: її обличчя і постать знали, без перебільшення, вся Європа, коли не весь світ. Ні-ні, мова не про театральну, кіно- чи оперну зірку, в той час вона носила не елегантний одяг, а військовий мундир.
Її тодішні і пізніші біографії писалися на всякий лад, представляючи героїню то як патріотку, то як вчену дослідницю або мудру і гаряче любиму вчительку. Не знаю, чи мали місце подібні спроби у «феміністичному», сказати б, жанрі, а жаль. Бо ми могли б переконатися, що на матеріалі нашої власної історії можна знімати бойовики в стилі відомого фільму «Солдат Джейн». З тим уточненням, що війна там буде не навчальна, а справжнісінька. В стилі заголовку цього фільму можна було б назвати нашу героїню «солдат Олена», але точніше – «стрілець Олена». У військових документах вона значилася як «кадет Олег». Ні-ні, це не пригода травесті, її справжнє ім’я і «жіноча приналежність» не були таємницею.
Згідно зі звичаями часу, її прізвище писалося як Степанівна, сьогодні б ми написали Степанів (що є, як на мене, певним відступом: невже ми, жінки, втратили право на власну форму прізвищ?). Можливо, нічого нового я про неї й не скажу, а, можливо, щось-не-щось і вийде. Починаємо.
До нас дійшли численні свідчення приниженого становища жінок у західноукраїнському суспільстві кінця 19-го століття, в тому числі і навіть особливо у тих його колах, що претендували на певну освіченість. Причому викликане це було навіть не юридичною нерівноправністю, а товариськими звичаями, які багатьом зовнішнім спостерігачам видавалися в кращому випадку допотопними. Дівчата навіть в інтелігентних родинах діставали освіту, що називається, в останню чергу – насамперед вчили синів, а доньці, навіть дуже талановитій, мало б вистачити вміння читати-писати та домашніх робіт. Якщо ж якась уперта панночка таки добилася права відвідувати студії чи хоча б публічні лекції, її, за спогадами Дм. Дорошенка, мала супроводжувати служниця. Леся Українка, вельми критично настроєна по відношенню до галичан, називала таке становище «жіночою неволею», рівну якій вона бачила лише у постосманській Болгарії.
Однак час ішов, зусилля цілого покоління гарячих феміністок – зазначу хоча б ім’я Наталі Кобринської – не минули даремно. Дівчата, які подорослішали саме напередодні Першої світової, виросли вже за інших умов і мали інше уявлення про своє майбутнє, аніж тільки традиційна роль поважної матері і доброї господині. Водночас вони добре розуміли, що найсерйозніші зміни ще попереду і їх боротьба за власну свободу й самостійність буде тісно зв’язана з такою ж боротьбою за свободу власного народу. Можливо навіть збройною боротьбою. До цього треба було готуватися. І це виявилося навіть цікавішим, ніж звичайні для юних років розваги. Так воно, принаймні, виглядало в нашої героїні.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2011-08-01 08:19 am (UTC)no subject
Date: 2011-08-01 08:35 am (UTC)Взагалі цікавий був звичай використовувати для листівок реальні фотографії.
no subject
Date: 2011-08-01 10:27 am (UTC)no subject
Date: 2011-08-01 12:04 pm (UTC)no subject
Date: 2011-08-01 10:33 am (UTC)no subject
Date: 2011-08-01 12:02 pm (UTC)no subject
Date: 2011-08-01 04:10 pm (UTC)допотопні товариські звичаї
Date: 2011-08-05 06:23 am (UTC)Re: допотопні товариські звичаї
Date: 2011-08-05 03:35 pm (UTC)Re: допотопні товариські звичаї
Date: 2011-08-05 04:06 pm (UTC)Re: допотопні товариські звичаї
Date: 2011-08-05 08:41 pm (UTC)(Оффтопічно - не треба зв"язувати МО людей з місцем їх народження. Це може виявитися дуже некоректною ув"язкою).
no subject
Date: 2011-08-15 01:02 pm (UTC)Маю вдома томик творів і листів Кобринської.. треба було б перглянути - може щось таке цікаве відкрию, бо колись досить навскоси перечитала: застарий стиль, незахопливим було.
Я нарешті зібралася прочитати непоспіхом про ту нашу "феміністку". Чесно (хоч і соромно) - нічого не знала і ніколи не чула. А тому надзвичайно цікаво. дякую!!
no subject
Date: 2011-08-15 02:06 pm (UTC)