Достатньо багато спільного знайшлося у спогадах Шевельова і раніше вже не раз цитованих спогадах Гр.Костюка «Зустрічі і прощання». Нічого дивного, вони обоє майже одночасно опинилися в окупованому німцями Києві, трохи пізніше – у Львові (винятково незручним способом: Костюк з дружиною їхали з Рівного переповненою вантажівкою, а Шевельов зі Здолбунова – взагалі на відкритій залізничній платформі, добре хоч, що для старенької матері знайшлося місце у вагоні). Обидва надзвичайно тепло згадують Львів і львів’ян, Шевельов і взагалі вважав, що свій справжній медовий місяць він перебув не з людиною, а з містом. І то саме зі Львовом, і тривав той щасливий період аж 13 місяців. В цей час решта світу здригалася від вибухів, горіла у пожежах і стікала кров’ю – філолог тішився з надзвичайно рідкісної у його дотеперішньому житті можливості безперешкодно читати, слухати, спілкуватися.
    Певну особливість цього спілкування з львів’янами, однак, треба відзначити: до кола близьких обох прибульців зі сходу входили насамперед львів’яни-українці. Про те, що різні національні галицькі групи фактично жили, не помічаючи одна одної, досі хіба лінивий не писав. Але, при всьому старанні, уникнути стосунків з поляками – переважною більшістю населення тодішнього Львова – аж ніяк не вдавалося з чисто побутових причин: треба було знайти собі більш-менш постійне житло. Оскільки ж обидва наші герої – філологи, то от як воно виглядало з лінгвістичної точки зору.
  

  Шевельов:
     «Даючи мені спрямовання, Шепарович попередив, що керівник будинку, як він казав – жондца, – був поляк. І кінець-кінцем від нього залежало дати мені вільне мешкання чи не дати, а були тисячі шляхів обійти ордер Квартірамту. Шепарович порадив мені бути дуже приязним із жондцею, полонити його.
    – Якби ви могли говорити з ним по-польськи! – сказав, як про щось виключне, Шепарович.
    Що ж, Париж вартий меси. Я вирішив говорити з жондцею по-польськи. І воно йшло зовсім не погано, хоч моя польська мова була більше теоретична й пасивна. Але ми говорили про се й про те, нічого значущого, і я вже думав, що причарував серце жондци, який, зрештою, був таким чемним, як тільки поляк уміє. Аж тут у мене запитано:
    – А чи пан сам, чи має родину?
     Треба було відповісти, що я з старою матір’ю. І раптом мені вискочило з голови, як по-польськи мати. Господи, хіба я не знав хоч би поезії «Do matki Polki»! Але хто думає про Міцкевича в розмові з жондцею будинків на вулиці Конопніцької? І, не мігши знайти слова, я зробив фонетичну субституцію з українського «З матір’ю»: Z macierzą. Це була зовсім правильна субституція, і форма не була зовсім не можлива в польській мові, але вона була глибоко архаїчна і в розмовній мові неможлива. Жондца розсміявся і сказав:
     – А, то пан нє пуляк!
     Серце мені впало, квартира була втрачена, мої старання були марні. Тепер я чесно оповів жондці про своє харківське і зовсім не польське минуле, про свою українську приналежність і мову.
     І жондца дав мені ключі, і мешкання було моє. Може, я таки сподобався йому, або він вирішив, що випадок не вартий того, щоб заводитися з Квартірамтом. А найпевніше, що його антиукраїнські почуття (якщо такі були) не ширилися на східняків, зосереджуючися на галичанах. І я таки говорив з ним по-польськи, чого, мабуть, не зробив би галичанин. Східняки були так чи так перекотиполе, сьогодні тут, а завтра інде, змагання за місто йшли не з ними, а з галичанами, що були тутешні й мали тут лишитися. Історія показала, що не галичани вигнали поляків із міста, а таки східняки в широкому сенсі слова. Та про це він тоді не міг думати».

Дуже подібно вийшло і в Костюка. До свого квартировласника він втрапив випадково, завдяки прізвищу на дверній табличці, яке зазвучало по-українськи: Кухар. Кухар, однак, виявився якщо й українцем, то «колишнім», в 1914-15 роках воював у польських легіонах, пізніше був членом селянської партії – «Стронніцтва людовего», а ще пізніше – навіть якимсь комісаром у Волинському воєводстві. «Він свою місію, як знати було з розповіді, виконав безоглядно і жорстоко. Це він вважав за честь для себе як для польського патріота». Держава, однак, не в належній мірі оцінила його старання і, з усуненням «Стронніцтва людовего» від влади, Кухар перебрався до Львова і перейшов у приватне життя.

    «Така схема його біографії. Як я вже згадував, він народився в селянській родині недалеко від Львова. У мене нема сумніву, що то була звичайна українська селянська родина. Але він ніколи ні словом, ні натяком цього мені не прозрадив. Він ні разу не промовив до мене ані слова українською мовою, хоч з усього видно було, що він її цілком  розуміє. Його дружина, таки полячка за походженням, але народжена в Галичині, українську мову знала добре. До нас вона завжди говорила тільки по-українському. Він же – ніколи (...)
    У Кухаря був учень і помічник, син брата чи сестри з того села, де він сам народився. До цього хлопця й до Кухарів часто приїжджали з села старша сестра, брат, а то й мати. Вони привозили їм масло, яйця, курей чи гусей і різну городину. Розмовляли з Кухарями завжди тільки українською мовою. Жартували, сміялися і вдавали, ніби й не чують, що Кухарі вперто говорять до них лише по-польському. І це Кухарів злило. Та вдіяти вони нічого не могли. Цікаво, що моя дружина одного разу, може наївно, але щиро запитала:
    - А чого ви до родичів чоловікових не говорите українською мовою?
    Пані Кухарева на те відповіла, по-своєму резонно і повчально:
    - Пані, ви обоє українці з Києва (насправді Костюк з Кам’янця, а його дружина з Луганська, але то вже деталі). Ви там родилися, жили й польської мови не знаєте. Я українську мову знаю. До вас я нею говоритиму. Але ж ці дітиська народилися в Польщі, польську мову знають, а от розмовляти не хочуть. Я з такими українською мовою говорити не буду.
    Прикметно, що нас, східних українців, вони визнавали за справжніх українців. Українці Галичини й Волині такого визначення в них не мали (..)
     А в цілому як люди вони були вельми милі, добросердні й чесні».

 

    Отак воно виглядало – міжнаціональне співжиття у Львові 1943 року. Чесно зізнаюся, в усій цій ситуації мені найбільше імпонували «дітиська», які мали не одну нагоду посміятися зі своїх міських родичів, і не раз, певно, сміялися, але таки возили яйця, масло та інші припаси.

Date: 2011-07-18 07:38 am (UTC)
From: [identity profile] slipa-ol.livejournal.com
все таки на першому місці тут людяність. на неї проектуються стереотипи але не заміщують.

Date: 2011-07-18 07:44 am (UTC)
From: [identity profile] tin-tina.livejournal.com
На щастя. Але так було далеко не завжди. Це, як висловилася Жанна Ковба, "Людяність в безодні пекла".
Взагалі мені здається, що до біженців до Сходу було особливе ставлення. Аж до того ступеня, що євреї (!) могли жити, практично не ховаючись і навіть не міняючи прізвища, один лише скульптор Грузберг перейменувався на Грузбенка. А львівські "корінні" євреї практично всі були винищені.

Date: 2011-07-18 10:25 am (UTC)
From: [identity profile] o-teren.livejournal.com
То таке як торфяники: тліє, тліє, а потім як спалахне.
ПС. Щось мені це нагадує нинішню ситуацію: трішки східніше і з заміною одного з "національних персонажів", але схоже, дуже схоже. :)

Date: 2011-07-18 10:58 am (UTC)
From: [identity profile] tin-tina.livejournal.com
Взагалі так познайомившись з українською історією розумієш: ми такий народ, який дуже небезпечно доводити до крайнощів :-) Що цікаво, я це вичитала у Шевченка (навіть не в Гайдамаках, а в "Прогулянці з задоволенням, і не без моралі")

Date: 2011-07-18 01:12 pm (UTC)
From: [identity profile] o-teren.livejournal.com
Але ж погодьтесь: дивний той народ, що дозволяє себе до них доводити. :)

Бо воно ж добром ні для кого не закінчується, весь час виходить щось на кшталт "... ми Польщу колись завалили. Правда ваша: Польща впала, та й вас роздавила."

Date: 2011-08-04 12:49 pm (UTC)
From: [identity profile] menudo-culete.livejournal.com
бачте, усі народи у цьому сенсі однакові, відрізняються лише трохи обставини
Ріжниця лише в тому, які назви ми постфактум прикладаємо до тих чи інших народних рухів.

"Мятеж не может кончиться удачей - когда он победит, его зовут иначе."

Date: 2011-08-01 05:14 pm (UTC)
From: [identity profile] menudo-culete.livejournal.com
уй, класно...

взагалі я цей пост читаю і смакую кожне слово, кожне речення, ох як воно все... Живе. Воно ніщо не засохло.

Ви знаєте, страшно. Це ж все так буденно написано - хто кого не любив і у паралельних світах існував. А потім ті будні раз - і підпливали кров"ю, рясно так... А в паралельному світі на сусідній вулиці у цей час сяяло сонечко і люди безперешкодно читали книжки.

***Але ж ці дітиська народилися в Польщі, польську мову знають, а от розмовляти не хочуть. Я з такими українською мовою говорити не буду***

Таак. І той злісний фенікс невмирущий.
Я зовсім недавно говорила з однією сеньйорою мадриленьєю (жителька мадриду), то вона аж звивалася, так мені лящала - таж вони, каталунці, в Іспанії живуть!!! таж вони обмежені, дурні, і віктімісти, бо не хотять по-іспанськи говорить, тільки свою хотять знати!! Таж ми їх годуємо!

Ну а каталунцям - "своє робить" достоту як дітиськам - возити яйця- масло. Хто б там з Мадриду годував Барселону :)))))))))

***Східняки були так чи так перекотиполе, сьогодні тут, а завтра інде, змагання за місто йшли не з ними, а з галичанами, що були тутешні й мали тут лишитися. Історія показала, що не галичани вигнали поляків із міста, а таки східняки в широкому сенсі слова. Та про це він тоді не міг думати».***

я аплодую, аплодую і стрибаю на одній ніжці.

Дуже, дуже дякую.

Date: 2011-08-02 07:05 am (UTC)
From: [identity profile] tin-tina.livejournal.com
Знаєте, читаю тепер дещо про каталунців (це так правильно? в нас переважно пишуть "каталонці", "каталонська мова") і дуже вони мене цікавлять. Можливо, розкажете колись як безпосередній спостерігач :-)

Date: 2011-08-03 10:56 am (UTC)
From: [identity profile] menudo-culete.livejournal.com
(конфузливо) я пишу на іспанський кшталт, бо мені так просто подобається. У нас усталено по-іншому, це правда. А тут кажуть на країну Cataluña, а на мову або на мешканця - catalán.

На жаль, мені ніколи не доводилося спілкуватися конкретно з каталунцями. В Барселону я потрапила одразу по приїзді, на день, на хвилю, побачила Саграду Фамілію, поїла, витріщивши очі, кальмарів у ресторані :)), та й повезли мене сюди, де живу тепер, недалеко Мадриду.
І тут - до каталунців ставляться вельми, вельми упереджено. Забавно - у них кличка "поляки"! як мені пояснили, за незрозумілу мову. Як би ми казали "турки". (то ще тема для іншої розмови - наскільки ті самі поляки, що були символом, щоб не сказати світочем, хехе, культури та вишуканості для декотрих західних українців, були де-не-де в інших місцях втіленням грубості та дикунства).

....Аргумент один - Каталунія це Іспанія. А в Іспанії треба говорити по-іспанськи (достоту як у цієї пані польки). Я пару раз опинялась зненацька втягнутою у пристрасну розмову про клятих каталунських націоналістів, і жодного разу (а шкода) мені не прийшло в голову їх запитати: а ви ж їх вважаєте іспанським народом, чи як? очевидно, що ні, вони для вас чужі. Якщо ні - то чи мають вони право у демократичній державі говорити _своєю_ мовою? і чи мають право, щоб у демократичній державі на тому клаптику землі, де вони живуть і за який, напевно, мають руки іспанцям цілувати, що їх не зігнали і не понищили вщент лікар і вчитель говорили до них їхньою мовою?
Бо на більше каталунці, власне, не претендують. Якщо послухати вереск "імперастичних" іспанців, то можна подумати, що каталунець їх прямо у їх власних домівках ґвалтує підручником каталунської мови. А це не так. Каталунці усі чудово говорять по-іспанськи (знайомо, нє? ;)) ). Але каталунська мова - має статус не діалекту, а офіційної мови автономії. Це значить, що той іспанець, що приїхав до Каталунії не в проходочку пройтися, а _жити_ і _працювати_ - повинен навчитися мови корінного населення. Що може бути природніше, із погляду нормальної людини? а виявляється, це ж насильство над почуттями щирого кастильця. (знайомо, нє?;)) ).
Примітка - знання мови вимагається на офіційному рівні лиш у тому випадку, якщо ти зібрався працювати в державній установі. Для того треба екзамени складати і конкурс проходити. А якщо приватна контора - жодних екзаменів. Знайдеш шефа, що буде за твої неземні уміння толерувати твоє незнання місцевої мови - то й прапор обом.

... У чому різниця з нашою теперішньою ситуацією. Каталунія - це якби Західна Україна у "блаженні" пізнорадянські часи, коли як-не-як у нас жилося непогано порівняно із іншими куточками Союзу. Цей регіон завжди був із найзаможніших в Іспанії. Каталунці в масі ніколи не їздили у пошуках хліба до центральної та південної Іспанії. А навпаки - часто траплялося. Це була так звана "внутрішня еміграція". З Естремадури, з Андалусії, з Кастілій люди їхали на заробітки в Каталунію. Це ще більше дратує - кляті нацмени, а такі добрі хазяїни - каталунці мають славу добрих господарів, як і українці :)) і так само, як росіяни про українців, іспанці розповідають анекдоти про скаредність каталунців. Щоб якось змиритися з їхнім хистом та ретельністю в негоціях, підтримується міф про те, що "ми їх годуємо, а вони хочуть все собі загарбати" (империя кормит окраины), а також про те, що варто тільки Каталунію насправді відпустити у "вільний політ", так вона і скисне - бо тільки ми у неї купуємо. Проводять аналогії із Ірландією та Англією - справи в Ірландії конкретно зараз не вельми, притому забуваючи, що в самої Іспанії вони аж ніяк не кращі. А от чехи, що сто років тому так само ухопили свою державність майже "за непорозумінням" - чи шкодують вони про те, що стали державою, чи хочуть знову під чиєсь тепле крильце?

Date: 2011-08-04 06:35 am (UTC)
From: [identity profile] tin-tina.livejournal.com
Вельми, вельми впізнавано!
Наскільки знаю, в них цікава література - з традиціями від часів південнофранцузьких трубадурів та менестрелів. А от Арагон і Каталонія якось мені поплуталися, я чомусь навіть думала, що каталонці - це і є нащадки Арагону.

Date: 2011-08-04 03:08 pm (UTC)
From: [identity profile] menudo-culete.livejournal.com
***від часів південнофранцузьких трубадурів та менестрелів***

"а зате як співаємо!.." ;))

Date: 2011-08-03 10:56 am (UTC)
From: [identity profile] menudo-culete.livejournal.com
...Але не скажу, що мені хотілося б повторювати той досвід тих розмов. Із іншого досвіду знаю, що шовіністові щось пояснювати - то як горохом об стінку товкти.
На перший погляд здається , що імперія завдає шкоди лише "підкореним" народам. Поки не спостережеш, наскільки нас*ано в голові у представників "титульної" нації. "Ми диктуємо світові" (це мій покійний дід-росіянин) "Іспанія розповсюдила культуру та християнство на півсвіту" (стара мадридська молодша сестричка в госпіталі). "Іспанія була найсильнішою та найважливішою країною у Європі" - теє проказувалося солідно та набундючено. Слово "Трафальгар" застрягло у мене в горлянці - врешті-решт, я не садистка. Що цікаво - вони без проблем називають вулиці іменем "Трафальгар"! от якби на Західній Україні назвали вулицю "Полтавської битви" або "Операції Вісла"
А кажуть, толеранція замучила! Та їх не домучиш!!!! Тітка ані до голови не бере, хоч плач, хоч смійся, скільки тих культур Іспанія понищила заради того християнства. Скажеш про інквізицію та смалених євреїв та маврів - киває головою: "так, але треба розуміти, що то були такі часи і тоді не було іншого способу збудувати надійну державу".

...Цікаво, що чи не більше за мадридців відчувають неприязнь до каталунців - арагонці! Ну достоту східняк до західняка :))). Як мені пояснювала одна пані з Сарагоси - "нема жодної каталунської мови, є арагонська". Просто в часи Ізабели Кастильської, коли вона уклала шлюб з Фердинандом Арагонським, Арагон остаточно і наміцно увійшов до складу Іспанії і арагонці поволі покинули арагонську на користь кастильської, асимілювалися більш-менш, як згадані східняки, або шотландці, скажімо.
Каталунці виявилися впертішими (і це притім, що окремої монархії, а відтак окремої держави, у них і справді не було - Каталунія було графство, що практично завжди комусь належало) а впертість неасимільованих більше дратує навіть не титульного представника, а того, що асимілювався.

Найсумніше те, що усім нам, щоб визволитися з рабства, мало скинути кайдани - треба їх перекинути комусь. Валенсійці та балеарці теж маніфестують свій діалект як мову. Мадрид вже й не проти. То протестують - каталунські мовознавці!!!!! хоч вони до тих вже як не пришийщо. Ні, кажуть! то не мови в них, то діалекти _нашої_.

А ось тут http://az-67.livejournal.com/374318.html теж прикольно усе це викладено :))

Date: 2011-08-04 06:41 am (UTC)
From: [identity profile] tin-tina.livejournal.com
Дякую за посилання! І ще за "велику Іспанію, рятівницю Європи від муслімської навали".
а впертість неасимільованих більше дратує навіть не титульного представника, а того, що асимілювався.
От-от :-)...
Слово "Трафальгар" застрягло у мене в горлянці - врешті-решт, я не садистка.
От що значить погляд з іншого кінця світу! Як Полтавська битва, підозрюю, мало кого цікавить поза самими причетними, так і Трафальгар. Я досі й не здогадувалася, що Іспанія якось до неї причетна, там же наче англійці побили французів :-)

Date: 2011-08-04 08:01 am (UTC)
From: [identity profile] menudo-culete.livejournal.com
так іспанці ж там з якогось дива були за французів (ну, власне, як козаки до шведів подалися...).
Може, мали жалюгідну надію відігратися за розбиту Непереможну Армаду. Та ба. Недурно кажуть - не за те батько сина бив, що той в карти грав, а за те, що відігрувався :)))

Date: 2012-10-22 09:47 am (UTC)
From: [identity profile] jabogdan.livejournal.com
"а впертість неасимільованих більше дратує навіть не титульного представника, а того, що асимілювався."

це памятаю, ще здається чи не Ленін щось таке десь писав: "никто так не пересоливает в национальном вопросе как ассимилированный (инородец) великорус", цитата неточна, вже призабув.
вона часто наводилась нашими письменниками комуністами в кінці 80-х, вони любили тоді цитувати Леніна в своїх дискусіях з старшими товаришами по партії з ЦК КПУ, які власне й займалися русифікацією краю.
мовляв, Ленін був не такий, він був інтернаціоналіст, нехай цвітуть усі квіти... нехай переливається всіма кольорами веселки справжня інтернаціональна Дружба Народів... нехай заткнутся буржуазні наймити українського націоналізму в Америці...тра-та-та...
це, до речі, згадуваний відданий комуніст Борис Олійник полюбляв протестувати проти русифікації цитатами з Леніна на всяких з'їздах і пленумах.
і знаєте, ЦК КПУ брало до уваги, навіть якісь рішення на пленумах приймали тоді, на кшталт збільшення книговидання українською мовою.
а Щербицький мусів читати доповіді українською, і всі секретарі теж вже мусіли мовою читати мучаючись як Азаров;)

Date: 2012-10-22 04:10 pm (UTC)
From: [identity profile] tin-tina.livejournal.com
Так це першим розпочав Іван Дзюба в статті "Інтернаціоналізм чи русифікація", показавши разючу невідповідність між заявленою і дійсною національною політикою. Там, правда, виникла пізніше деяка розбіжність в оцінці його намірів - чи він щиро вірив у цю "ленінську політику", чи то була така тактика ловити супротивника на брехні.

Date: 2011-08-15 11:14 am (UTC)
From: [identity profile] smijana.livejournal.com
Навіть важко перерахувати кількість задоволень в одному: і від самої теми, і від викладу, і від діалогу у коментарях, і від мови, і ще і ще.

Мені завжди боліла зверхність чи відчуженість наших "східняків" і "західняків", тому радію коли знаходжу спільне коріння у народних звичаях (і чим давніше - тим більше) між самими віддаленими краями.
Тим приємніше ще раз усвідомити, навіть у контексті міжнаціонального співжиття, що не зважаючи на таких різних сусідів, на такі різні історичні переділи територій між іншими державами, як у гуцулів і буковинців, галичан і волинян, ба навіть закарпатців, так і у "східняків", поліщуків, подолян - все ж таки вціліла одна мова як базова, українська, хай і збагачена діалектними словами, що не є мінусом а навіть плюсом.

Date: 2011-08-15 11:21 am (UTC)
From: [identity profile] tin-tina.livejournal.com
що не є мінусом а навіть плюсом
Я теж так вважаю. Зрештою, "кожна нація чим багата, тим і рада". Когось тішить однолитість, "карбованість" мови, ми ж можемо тішитися синонімічним багатством і розмаїттям стилів :-)

Date: 2012-10-22 10:10 am (UTC)
From: [identity profile] jabogdan.livejournal.com
я в той час немало по роботі поїздив по різних краях Росії і мене завжди дивувало при таких обширах дивовижна однаковість мови, менша ніж в одному взятому районі Франківської області, немов з одної пляшки розливали.
цього б ніяк не могло бути в такому короткому часі (рахуючи з часу масового переселення селян в міста) якби російська була місцевою народною мовою, як українська чи естонська тощо.
або якесь св'ято в їхньому селі, співають те що чують з телевізора і радіо, нічого як в нас прив'язаного до цієї землі нема, немов всі з дітдому.
абсолютно штучно сформований імперський народ, навіть американці більше різноманітні.

Date: 2012-10-22 04:11 pm (UTC)
From: [identity profile] tin-tina.livejournal.com
Правда? Я теж не можу цьому надивуватися. Чи то по них імперський каток так вже сильно проїхав чи в чому тут справа? Наче їм це все - мову, фольклор, - силоміць нав"язали.

Date: 2012-10-22 04:44 pm (UTC)
From: [identity profile] jabogdan.livejournal.com
бо не їхня це мова, не народна, навязана вже в готовому виструганому, відполірованому і полакованому вигляді.
а фолькльор, який фолькльор, коли вони свої мови геть повністю втратили.
найдовше зберігається національна кухня, степовий південь Росії здебільшого український.
тільки вони вже давно теж росіяни і вороже на такі натяки реагують, навіть коли це Кубань, і мова ще подекуди українська збереглася, і пісня.
местна балачка кажуть, до вас хохлів ніякого стосунку не має.

Date: 2012-10-22 04:50 pm (UTC)
From: [identity profile] tin-tina.livejournal.com
Та мене вперто колись переконували, що, раз така воля кубанців, то балачка негайно ж стає російським діалектом. Те, що вона практично співпадає з літературною українською, якось не береться до уваги.

Date: 2012-10-22 05:38 pm (UTC)
From: [identity profile] jabogdan.livejournal.com
та вони кажуть, що українська і білоруська це якраз і є діалекти російської, тільки зіпсуті польською і ще там різною ворожою;)

Date: 2012-10-22 05:40 pm (UTC)
From: [identity profile] tin-tina.livejournal.com
Ні, той опонент, хоч і зі скрипом, але визнавав існування окремої української мови. Але щодо діалектів, дотримувався волюнтаристської теорії - якби кубанці оголосили свою балачку діалектом іспанської, то так би воно й мало бути.

Date: 2012-10-22 06:52 pm (UTC)
From: [identity profile] jabogdan.livejournal.com
цікавий коментар там є про асимільованих арагонців і кастильців, мабуть всі імперські нації мають спільні риси.

Date: 2012-10-22 07:00 pm (UTC)
From: [identity profile] tin-tina.livejournal.com
А що тут хитрого? Універсальна риса...

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

September 2017

M T W T F S S
     123
45678 910
111213141516 17
181920 21222324
252627282930 

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 26/07/2025 03:27 pm
Powered by Dreamwidth Studios