tin_tina | Ще з Хоткевича

На честь завершення ремонту і повернення з еміграції (до сусідів і на балкон) моїх улюблених книжок – уривок з гуцульської п’єси Хоткевича «Непросте». Герої – Дід – чарівник, Палагниця – відьма, Васиндо – її чоловік, простакуватий селянин. Палагниця приходить до Діда у своїх відьомських справах, стикається з Ґаздинею, котра саме просила віднадити відьом від її худоби. Починаємо.

Ґаздиня: Відьми проклєті! Чередінниці!.. Камінєм би вас із села усіх! Камінєм! Камінєм! (пішла, сварючи ся).
Полагниця: Поговори мені, поговори, - я тебе ще не так прирехтую (входить у хату).
Дід: А ти чьо до мене?
Полагниця: Не стало олію, діду.
Дід: А ти від чого старша відьма си прозиваєш? Не можеш собі устарати?
Полагниця: Та у мене насінє шош – ци старе,ци замокло. Шош не хоче сходити.
Дід: «Не хоче сходити»… Напарити б тебе добре, аби зийшло пухирів з п’єтнаціть на тім місци, шо не вміє говорити.
Полагниця: Діду! Мовчи ліпше, бо я не маю чєсу з тобов говорити.
Дід: А я тобі слуга, ци шо? Роби сама, коли тобі треба.
Полагниця: А де насінє?
Дід: Он там на полиці.
Полагниця: Цесе?
Дід: Ає. Голов би тобі тим помастити, облупивши. То зміїне серце потовчене.
Полагниця: То може цесе?
Дід: А то кров детинцка.
Полагниця: А де ж воно у дідька?
Дід: Ото у биршенькім.
Полагниця: Цесе?
Дід: Ає.
Полагниця: А грани де взєти?
Дід: У кота з очей.
Полагниця (зажегає патик з очей кота): А де орати?
Дід: На припічку. Але не глибоко ори, бо гет мені піч попсуєш. Воліла би собі зопсувати ліпше.
Полагниця (оден конец патика горит, а другим вона оре): Скороди си, скороди си, файний лен уроди си (повтаряє кілька разів). Можна вже сієти?
Дід: Сій.
Полагниця (сіє): Сій си, не бій си, зелено зелени си, легко масти си (повторяє кілька разів). Чо лежиш, діду? Хіба не знаєш, що треба стоєти, аби борше росло.
Дід (крехчуши, встає): Принесло тебе на мою голову з твоєв мастев…
Васиндо (на дворі): А таки моя жинка відьма! Правду таки говорили люде – таки справедлива відьма, я вже сми переконав. От мерза, шляґ би ї трафив! Ото сми дістав у руки, Боже, видверни, Боже, не допусти, Боже, й не припусти такого!... Люде добрі, кілько вас тутеньки є! А ци має хто з вас жінку відьмов, от їк я? Ей, може, не оден має, сарака, лиш не хоче си признати. А моя оце пишла до діда, певно, за тов мастев. Ой, я таки видокраду у неї тої масти. Кортит мене, вважейте, на Гутині побувати, де відьми данцуют. Най виджу, що моя жинка там робит. Тай то ше міні цікаво, єк то воздухом летіти! Хочу оце тутеньки си приховати – може, йкос си вдаст тої масти у жинки відокрасти. То би було добре! (Ховається).
На припічку ростет лен.
Дід: Вже віріс. Я сідаю, бо мене ноги зболіли.
Полагниця: Добре насінє маєш, ґіду, - борзо ростет. А олійниця де?
Дід: Під лавицев.
Васиндо: Ано, най си подив’ю, шо вни там роб’ют (заглядає у вікно). Хі-і-і… Люде добрі! Дивіт ци – лен ростет! Йой, шо то може дідьчя сила.
Дід: Вже достиг.
Полагниця: Направду?
Дід: Йк я тобі кажу шо достиг, то достиг!
Полагниця: (збирає) Йк натовчу тепер, то на цілий рик вістане (товче).
Васиндо (заглядає у вікно): Йой, Макінко пречиста!.. Вже з того лену олій товчет! А бий тебе сила Божя!
Кіт нявчить.
Дід: Шо, котику, шо? Може крискєнцку душу йку чуєш? Треба си подивити (виходить, Васиндо ховається). Агу! Агу! Агу! Хто тут є? Кікай! Ровта йдет! Стрілєти мут! Кутюги си ближут! Паничі! Левізори! Агу! Агу! Агу!.. (Вертає в хату) Нема нікого. То, відей, у комин крискєнцким люфтом дмухнуло.
Полагниця: А я вже олію стовкла.
Дід: А де ж меш сипати?
Полагниця: А в цесе горнє.
Дід: Ой диви си, аби-с не розсипала.
Полагниця: Не бій си. Зоставай здоров (іде).
Дід: А йди вже. Наморочила ти мені голову доста.