![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Мазепа літературний - 3
03/04/2011 06:28 pm Можна сказати, що проминулий тиждень видався не найгіршим: я благополучно перейшла через процедуру атестації (неприємно, але не смертельно), зуміла більш-менш зробити все заплановане і, основне, почула в суботу авторитетне лікарське запевнення, що все зі мною гаразд (а були деякі підстави побоюватися...) і на найближчі років 10 принаймні за це можна не боятися. Тому я зі спокійною совістю повертаюся до свого Мазепи, нагадаю, що не стільки історичного, скільки літературно-театрального, а потрібний він мені для ілюстрації доволі бородатої теорії. А саме: того, що коли не вся українська культура, то принаймні численні її елементи – мелодії, літературні образи, сюжети й постаті були органічною складовою частиною загальноєвропейської, притому на всіх рівнях, від найвищого, бетховенівського, до низової (правда, не зовсім ясно, чи на правах екзотичного доповнення, чи то як не зовсім звичне, і все-таки впізнаване). Живучість образу Мазепи, імхо, не в останню чергу пояснюється тим, що його проекція втрапила саме в цю низову, прикладом якої і є «Mazeppa drama».
У цієї драми є дещо спільне з «Собакою на сіні», правда, є й відмінності: головна (точніше титульна) героїня твору Лопе де Вега на сцені, як відомо з дитячого анекдоту, так і не з’являється, натомість головний персонаж (герой, мабуть, не пасує) мазепинської драми зобов’язаний зіграти свою преважливу роль. Повертаюся я до статті Леоніда Рудницького.
«Переказана п’єса – це в основному «кінна мелодрама», або, як її називали, «гіподрама». Вона стала завершенням цілої серії п’єс із тваринними персонажами, які започаткував англієць Фредерік Рейнольдс, автор цілої сотні драматичних творів, які ніколи не відзначалися нічим, окрім звичайної тимчасової популярності.
Спершу до сценічної дії вводився собака, і оскільки ці тварини, як подають тогочасні звідомлення, виконували свою роль дуже добре, після них на сцені з’явилися мавпи, птахи, коні і т.д. Це введення тварин у п’єсу вважалося майже необхідною складовою частиною мелодрами того часу, що й привело до появи цілої низки тваринних п’єс (Timur the Tartar, The Dog Galert, The Maid and the Magpie, The Cataract of the Ganges, Mazeppa). Ця обставина допомагає нам зрозуміти, чому Мілнерів «Мазепа» був татарським ватажком, а не українським гетьманом. (Ми, звичайно, вправі припускати, що з такої відстані автор і глядачі просто не помічали різниці :-) ). Справжня історична постать Мазепи була занадто цивілізованою для Мілнерової потреби. Герой Мілнера повинен був бути татарином, бо автор свідомо намагався встановити паралель поміж диким конем і героєм драматичного твору. В своїй поемі Байрон описує коня як «татарина української породи» і оскільки кінь виступав основною фігурою в п’єсі, всі її найважливіші риси мусили бути перенесені на Мазепу, щоб досягти таким чином паралелі. Ось як про коня говорить Байрон:
« Bring forth the horse!»—the horse was brought;
In truth, he was a noble steed,
A Tartar of the Ukraine breed,
Who look'd as though the speed of thought
Were in his limbs; but he was wild,
Wild as the wild deer, and untaught,
With spur and bridle undefiled—
'Twas but a day he had been caught;
And snorting, with erected mane,
And struggling fiercely, but in vain,
In the full foam of wrath and dread
Для порівняння подаємо й переклад цих рядків із ІХ пісні у Веретниченка, які, на жаль, не відтворюють усіх нюансів байронівського твору.
-Коня! – І вивели коня.
Тяжка була із ним борня –
То справжній виходень пустині,
що народився в Україні.
О дикий звір! – у нього крок
Швидкий, мов спалахи думок, -
І не забуду я до скону,
Як ми зустрілися увіч:
Його жахливого полону
Минала тільки перша ніч.
Всі перевтомлені були,
Ніяк приборкать не могли
Його шаленого пориву,
Він дибився і їжив гриву,
Покритий піною, коли
Його до мене підвели.
(Ще один вільний переклад -Дм.Загула
"Коня сюди!" - Коня ввели...
Це справді був шляхетний кінь -
На Україні виріс він.
Прудкі, мов ті думки, були
У нього ноги... Дикий звір,
Мов серна лісових узгір,
Не знав вуздечки ні стремен,
В неволі був один лиш день;
Він іжив гриву і хропів,
Зривавсь і сіпавсь мов скажений -
Дарма! Годованця степів
Ведуть спітнілого до мене.
Мене десяток гайдуків
Йому до спини прикрутив
Тугим ремінням - і пустив...
Свисток, батіг... і кінь побіг,
Що так би й водопад не зміг.)
Підкреслений у першотворі елемент невгамовної шаленості та неприборканої дикості коня був перенесений Мілнером на Мазепу. Безліч раз Мазепа розуміється як людська подоба коня, його «земляк». На самому початку мелодрами (дія І, сцена І) Дролінско, каштелянів слуга, ось як висловлює свої почуття щодо Касиміра (Мазепи) і коня:
«Нехай каштелян не марнує далі свого часу, праці й життя на це діло; пошліть цього чорта на чотири вітри в його рідну Татарію; ще ніколи не було уродженця цієї країни, байдуже – на одній парі ніг чи на двох, який дійшов би до чогось доброго. Погляньте тепер на цього молодого татарського хлопчину Касиміра, знайденого, як мені казали, вісімнадцять років тому в якомусь лісі після одного з їхніх варварських наскоків...»
І коли інший служник, Рудзолоф, намагається боронити Мазепу, зауважуючи, що той є ідолом жінок і постійно викликає заздрість у чоловіків, Дролінско проводить паралель між Мазепою й конем і заявляє, що із цих двох лих він вибрав би коня: «Щодо мене, то із цієї парочки мені видається привабливішим саме кінь, а не той хлопчина – його братик». Подібні вислови повторюються впродовж усієї п’єси.
Ця мелодрама була дуже популярна в Англії та Північній Америці у 1830-х роках. Її виставляли у всіх головних містах Америки при допомозі так добре натренованого й лагідного коня, що навіть керівникові театру, де цю п’єсу грали, принагідно вдавалося заступати головного актора і виконувати роль Мазепи. Але тільки тридцять років згодом «Мазепа» стає інтернаціонально відомим твором».
Трапилося це завдяки новій концепції твору і цілком несподіваному підбору виконавця ролі Мазепи. Це само по собі так цікаво, що я його викладу наступного разу.
У цієї драми є дещо спільне з «Собакою на сіні», правда, є й відмінності: головна (точніше титульна) героїня твору Лопе де Вега на сцені, як відомо з дитячого анекдоту, так і не з’являється, натомість головний персонаж (герой, мабуть, не пасує) мазепинської драми зобов’язаний зіграти свою преважливу роль. Повертаюся я до статті Леоніда Рудницького.
«Переказана п’єса – це в основному «кінна мелодрама», або, як її називали, «гіподрама». Вона стала завершенням цілої серії п’єс із тваринними персонажами, які започаткував англієць Фредерік Рейнольдс, автор цілої сотні драматичних творів, які ніколи не відзначалися нічим, окрім звичайної тимчасової популярності.
Спершу до сценічної дії вводився собака, і оскільки ці тварини, як подають тогочасні звідомлення, виконували свою роль дуже добре, після них на сцені з’явилися мавпи, птахи, коні і т.д. Це введення тварин у п’єсу вважалося майже необхідною складовою частиною мелодрами того часу, що й привело до появи цілої низки тваринних п’єс (Timur the Tartar, The Dog Galert, The Maid and the Magpie, The Cataract of the Ganges, Mazeppa). Ця обставина допомагає нам зрозуміти, чому Мілнерів «Мазепа» був татарським ватажком, а не українським гетьманом. (Ми, звичайно, вправі припускати, що з такої відстані автор і глядачі просто не помічали різниці :-) ). Справжня історична постать Мазепи була занадто цивілізованою для Мілнерової потреби. Герой Мілнера повинен був бути татарином, бо автор свідомо намагався встановити паралель поміж диким конем і героєм драматичного твору. В своїй поемі Байрон описує коня як «татарина української породи» і оскільки кінь виступав основною фігурою в п’єсі, всі її найважливіші риси мусили бути перенесені на Мазепу, щоб досягти таким чином паралелі. Ось як про коня говорить Байрон:
« Bring forth the horse!»—the horse was brought;
In truth, he was a noble steed,
A Tartar of the Ukraine breed,
Who look'd as though the speed of thought
Were in his limbs; but he was wild,
Wild as the wild deer, and untaught,
With spur and bridle undefiled—
'Twas but a day he had been caught;
And snorting, with erected mane,
And struggling fiercely, but in vain,
In the full foam of wrath and dread
Для порівняння подаємо й переклад цих рядків із ІХ пісні у Веретниченка, які, на жаль, не відтворюють усіх нюансів байронівського твору.
-Коня! – І вивели коня.
Тяжка була із ним борня –
То справжній виходень пустині,
що народився в Україні.
О дикий звір! – у нього крок
Швидкий, мов спалахи думок, -
І не забуду я до скону,
Як ми зустрілися увіч:
Його жахливого полону
Минала тільки перша ніч.
Всі перевтомлені були,
Ніяк приборкать не могли
Його шаленого пориву,
Він дибився і їжив гриву,
Покритий піною, коли
Його до мене підвели.
(Ще один вільний переклад -Дм.Загула
"Коня сюди!" - Коня ввели...
Це справді був шляхетний кінь -
На Україні виріс він.
Прудкі, мов ті думки, були
У нього ноги... Дикий звір,
Мов серна лісових узгір,
Не знав вуздечки ні стремен,
В неволі був один лиш день;
Він іжив гриву і хропів,
Зривавсь і сіпавсь мов скажений -
Дарма! Годованця степів
Ведуть спітнілого до мене.
Мене десяток гайдуків
Йому до спини прикрутив
Тугим ремінням - і пустив...
Свисток, батіг... і кінь побіг,
Що так би й водопад не зміг.)
Підкреслений у першотворі елемент невгамовної шаленості та неприборканої дикості коня був перенесений Мілнером на Мазепу. Безліч раз Мазепа розуміється як людська подоба коня, його «земляк». На самому початку мелодрами (дія І, сцена І) Дролінско, каштелянів слуга, ось як висловлює свої почуття щодо Касиміра (Мазепи) і коня:
«Нехай каштелян не марнує далі свого часу, праці й життя на це діло; пошліть цього чорта на чотири вітри в його рідну Татарію; ще ніколи не було уродженця цієї країни, байдуже – на одній парі ніг чи на двох, який дійшов би до чогось доброго. Погляньте тепер на цього молодого татарського хлопчину Касиміра, знайденого, як мені казали, вісімнадцять років тому в якомусь лісі після одного з їхніх варварських наскоків...»
І коли інший служник, Рудзолоф, намагається боронити Мазепу, зауважуючи, що той є ідолом жінок і постійно викликає заздрість у чоловіків, Дролінско проводить паралель між Мазепою й конем і заявляє, що із цих двох лих він вибрав би коня: «Щодо мене, то із цієї парочки мені видається привабливішим саме кінь, а не той хлопчина – його братик». Подібні вислови повторюються впродовж усієї п’єси.
Ця мелодрама була дуже популярна в Англії та Північній Америці у 1830-х роках. Її виставляли у всіх головних містах Америки при допомозі так добре натренованого й лагідного коня, що навіть керівникові театру, де цю п’єсу грали, принагідно вдавалося заступати головного актора і виконувати роль Мазепи. Але тільки тридцять років згодом «Мазепа» стає інтернаціонально відомим твором».
Трапилося це завдяки новій концепції твору і цілком несподіваному підбору виконавця ролі Мазепи. Це само по собі так цікаво, що я його викладу наступного разу.
