Їхав козак за Дунай!

[tin_tina]

Думаю, на цьому етапі я вже вправі трохи відступити від фактів і дозволити собі на люксус вигадування малообґрунтованих гіпотез і малосенсовних узагальнень. Перше з них напряму стосується тексту прощальної пісні і є доволі наївним запитанням: куди ж, власне, від’їжджає її герой? Ззовні відповідь здається дитинно простою – звичайно ж, на війну, у битву, неістотно вже, де вона відбудеться: за Дунаєм, Доном чи Рейном.. Так воно є практично у всіх перекладах, що як що, а війна, жахіття якої так лякають кохану козака, зображена там аж надто виразно.

Між тим, зсередини, з українського контексту, справа виглядає не такою однозначною. Навіть всупереч нашій волі з глибин історичної пам’яті виринають інші фрази – «Задунайська Січ», «Запорожець за Дунаєм» - разом з припущенням: «козак» міг покидати батьківщину й кохану, від’їжджаючи на чужину, в еміграцію. Звичайно ж, пісенний текст мусить бути символічним і узагальненням, а не сухою констатацією типу: такого-то числа певного року козак К., приналежний до визначеної сотні відомого полку, від’їхав з населеного пункту С., при церемонії прощання присутня була його наречена Н. Тим не менше, звернімо увагу: в українських варіантах пісні мотив війни стушовується, зводиться до одного-двох слів, натомість підкреслюється мотив прощання.

Спостереження друге – героїня пісні виглядає якось... непатріотично, не по-вояцьки. На всі фрази про перемогу і славу вона відповідає чисто по-жіночому:
- Не хочу я нічого,
Тільки тебе одного,
Ти будь здоров, мій миленький,
А все пропадай!

Ну гаразд, повертаємося до фактів, а їх ще залишилося досить.

Шотландська мелодія

Початок, а, вірніше, проміжний кінець цього історичного етапу був таким:

«У 1856 році чеський музикант О.Гунке, який був учителем М.Глінки, подарував Петербурзькій публічній бібліотеці дорогу реліквію – зошит композитора Л.ван Бетховена. Його відразу вивчив і науково описав відомий російський критик-мистецтвознавець В.Стасов («Отечественные записки», 1856, №12, с.107, 110). З’ясувалося, що це нотні записи Л. ван Бетховена, зроблені ним у 1816 році. В той час великий композитор готував для видавця Г.Томсона з Едінбурга свої обробки найкращих шотландських пісень, але згодом вирішив додати до них і кращі зразки слов’янських та взагалі європейських народів. Їх він і записав до цього зошита, але не встиг чомусь відіслати, і зошит після його смерті був проданий з прилюдних торгів. На першій сторінці рукопису Бетховен написав: «Schottische Lieder mit Begleitung in Monath März, 1816». («Шотландські пісні з супроводом, березень, 1816). У збірничку були ноти тільки шести пісень (без слів). Коли В.Стасов вивчив нотний матеріал, то не без подиву написав: «Мелодія шостої шотландської пісні нашого автографа (ніде ще не виданого) бог зна коли й як потрапила до Росії, ввійшла в народний ужиток і співається на відомі слова «Їхав козак за Дунай». Це один із найкращих номерів усього зібрання...».

Рішуче, за ті півстоліття, які минули з часів попереднього епізоду цієї історії до 1856 року, «щось в консерваторії поламалося», внаслідок чого ідея, що не тільки шотландська пісня могла потрапити до Росії, а й навпаки, вже видавалася єретичною. Хоча, як подумати, нічого незвичайного і в такому ході речей не було б, однак ще вірогіднішою видається інша версія: це нешотландська мелодія випадково чи невипадково потрапила до шотландського зошита.

Мелодія №6 настільки сподобалася Бетховену, що він зробив кілька її обробок: в 1816 та 1818 роках. Хоча, порівняно з оригіналом, це аранжування було видозмінене – ритм уповільнився, ліризувався, зникла «маршовість», німецькі меломани відразу ж розпізнали добре знайому їм «Вродливу Мінку», що на той час вже зажила самостійним життям як німецька народна пісня. З такою назвою і надрукували бетховенівський твір ("Schöne Minka, ich muß scheiden", WoO. 158a (23 Lieder verschiedener Völker) no. 16 (1816).

Оскільки ж сам композитор обійшовся без слів, то постало кілька версій того, звідки він взяв вихідну мелодію. Спробую сформулювати хоч кілька.
       - Мелодія замандрувала до Бетховена з кола Тідге, наприклад, через посередництво композитора Фердінанда Ріса (Ferdinand Ries), який і сам здійснив власну обробку пісні про козака і його дівчину (Der Kosack und sein Mädchen, op. 154 no. 5 (Text: Christoph August Tiedge) ). Фердінанд Ріс був учнем Бетховена.
       - Бетховен почув народне німецьке виконання пісні «Schöne Minka»
    - Бетховен почув оригінальне українське виконання пісні «Їхав козак за Дунай», найімовірніше – на музичних вечорах свого приятеля і покровителя, Андрія Кириловича Розумовського, посла Російської держави у Відні.

Звичайно, спробуй зараз визначити, як воно було насправді! Зрештою, всі три версії несуперечливі – Бетховен міг почути мелодію, яка його зацікавила, і кілька разів з різних уст (підкреслю: саме почути, бо між часом, коли він мелодію почув, і часом, коли він її записав, вже втративши слух, могло пройти кілька років чи й більше). Не виключено, що «вихідним» у даному випадку був нотний запис якогось з варіантів пісні про козака і дівчину, яких до 1816 року призбиралося чимало. Все ж найбільш канонічною вважається остання версія, я теж її триматимуся, оскільки вона дає змогу ввести у цю імпровізовану пісенну історію ще одну яскраву постать. Хоча ця пісня-прощання і так не може пожалітися на брак неординарних особистостей на своєму життєвому шляху!

Не лякайтеся, всю історію про те, як сімейство Розумовських стрибнуло «в князья из хохлов» і що робило потім, я переповідати не стану (як на мене, це варіація ще одного традиційного для нашого культурного ланшафту сюжету – роксоланівського, тільки в чоловічому виконанні). Та й повна біографія Андрія Кириловича тут навряд чи доречна, вистачить сказати, що цей аристократичний потомок козацького роду залишив, виявляється, неабиякий слід в музичній культурі 19 століття (згідно з однією з версій, став навіть прообразом графа Данила в опереті «Летюча миша» чи то пак «Лилик»). Але й сам був доволі кваліфікованим музикантом, зрештою, дивним було б, коли б племінник козака Олексія, якому вокальні здібності дозволили дотягнутися до імператорського трону, не успадкував схильності і щирої любові до музики. Випереджаючи можливе зауваження мудрого berendeishche : я нарахувала 9 статей про Ан.Розумовського у різних вікіпедіях, найповніша мабуть-таки українська.

Про обставини знайомства і подальшого спілкування вельможного дипломата і геніального музиканта чимало понаписували белетристи різного роду (свій улюблений уривок я процитую, аякже). А у сухому залишку: Бетховен підтримував приятельські стосунки з матір’ю майбутньої дружини Розумовського, Марією Вільгельміною фон Тун-Гогенштейн, самому ж Розумовському присвятив кілька музичних творів, «в квартетах op.59 використовувалися українські й російські народні мелодії», можливо, включені туди під впливом Розумовського, в лютому 1815 року Розумовський влаштував для Бетховена концерт, який став останнім публічним виступом великого композитора. Початково дипломата й композитора розділяли їх політичні уподобання: Бетховен захоплювався Наполеоном, Розумовський його ненавидів. Ця перепона щезла у 1806 році, коли Бетховен настільки розчарувався у імператорі, що навіть зняв присвяту йому зі своєї «Героїчної симфонії». Однак дія оповідання Юрія Косача «Вечір у Розумовського» відбувається раніше.

Comments

[lvivil.livejournal.com]

Вибачаюсь за майже офтопік, але - може раптом знадобиться...?)
У Вас є фраза:
<...Мелодія №6 настільки сподобалася Бетховену...>
Я все розумію, але пропоную подумати над отим:

нім. Ludwig van Beethoven [ˈluːt.vɪç fan ˈbeːt.hoːfən]

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%82%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%BD,_%D0%9B%D1%8E%D0%B4%D0%B2%D0%B8%D0%B3_%D0%B2%D0%B0%D0%BD

звучання:
http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/3/36/De-Ludwig_van_Beethoven_(2_Varianten).ogg

отож, може все ж почати писати відповідно з оригіналом? - Людвік фан Бейтгофен ? )
Якщо відчуваєте обурення, то прошу сприйняти це як різдвяний жарт )

[tin-tina.livejournal.com]

Я бачила всякі експериментальні написання - Бетовен, Бет'овен чи Бетговен. Та й взагалі подібні речі мене зовсім не дратують, коли часом цілий день промордуєшся, щоб замінити оператор interrupt_cast в компіляторі, який такого не підтримує, то й до Бетовенів ставишся спокійніше :-)
А, якщо всерйоз, то, можливо, Ви - саме той знавець німецької мови, який мені життєво необхідний? Я ніяк не можу достатньо точно перекласти текст Теодора Кернера, загальний зміст ніби й розумію, але раптом якісь деталі не вловила?

[lvivil.livejournal.com]

дякую за доброзичливу реакцію на заувагу!)
Насамперед хочу сказати, що Ваш - основний - допис мені дуже сподобався!
Дякую Вам за нього!
Ну і вже по контексту:
... на жаль, я не є саме тим - знавцем німецької )
Та в цьому випадку таких знань і не вимагається.
Є оригінальний напис імені - прізвища, є транскрипція, є озвучена правильна вимова...
То чого ще нам треба?
І різні експериментальні написання тут вже ні до чого - є ж бо еталон.
Хіба он якщо росіяни не мають звуку "г", тоді їм треба викручуватися...
але при чім тут ми?)
стосовно проблеми з сумісністю оператора і компілятора - співчуваю і бажаю Вам її щонайшвидшого, повного і остаточного вирішення! )

[tin-tina.livejournal.com]

(Досі я поміняла компілятор) :-)
Що ж стосується Бетховена... воно-то так, але є ще й наша власна традиція. Так - Л.ван Бетховен - писав Гр.Нудьга, якого я так довго цитувала.
"- Добривечір, пане ван Бетховене. Звольте до кабінету ексцеленції", - писав Юрій Косач, котрий саме в планах. Мені було б жаль цієї традиції, навіть якби її водномоментно оголосили застарілою. Зрештою, писала ж я: "Ѣхал козакъ за Дунай".
Сподіваюся, мої читачі розділяють таке ставлення до правопису і вибачать мені і Бетховена, і Бет'овена :-)

[lvivil.livejournal.com]

у нашій власній традиції не все є нашим )
хоча так виглядає, що тепер не найкращий час, аби пробувати щось змінити, відчистити )
можливо, лише взяти до уваги...)

[tin-tina.livejournal.com]

Я рідко висловлююся на подібні теми, але хай уже...
Мені здається, що саме тепер настав час спокійного ставлення до певних - не дуже значних - розбіжностей. Було таке мудре висловлювання: "Точність в математиці істотна лише у студентських роботах". Чи ж не є наперед приреченою спроба загнати у незмінні жорсткі рамки таку живу і рухливу стихію, як мова? Наші проблеми в цьому плані зовсім не є аж надто унікальними, таке переживало чимало народів, та і в нас вже бувала азбучна війна і відоме "За омегу очі видру!"

[lvivil.livejournal.com]

думаю, йдеться про смак... а про смаки не сперечаються )
Висловлювання про математику - дуже спірне. Адже строгість доведень - саме той привілей, який дійсно робить математику королевою наук. Навіть фізика того собі вже не може дозволити - і їй вже потрбен експеримент. А яка строгість без точності?
І стосовно мови. Нині суперечливі часи продовжуються. Кругом домінує несмак. Він насамперед в тому, що зникає однорідність, чистота, все перемішується. Епоха еклектичного несмаку у всьому. Людей настільки заморочили, що вони не відчувають вже того, як їх починають заставляти наспіх хлебтати з одного корита те, що мало б бути красиво розкладено по різних красивих тарілочках і чашечках, красиво подано і спожито теж красиво, з усвідомленим задоволенням і скромною гідністю. Але якщо комусь легше хлебтати суміш потрав з корита тому, що інші вже так давно хлебчуть, то що тут сказати... Знати багато мов - то благо. Кожна з них - прекрасна. Але не можна їх змішувати, подібно як не естетично змішувати різні страви в одну миску і потім то хлебати... даруйте за емоцію...
успіхів та щастя-радості!

[tin-tina.livejournal.com]

Я можу промовчати щодо мови, але не щодо математики, зрештою, я ж таки математик, хоч би за освітою. Там справді ніскільки неістотна точність. Там істотна ідея. Є такі галузі математики, хоч би топологія, де й саме поняття точності дуже незвичне: з поверхнею можна робити все що завгодно, окрім як різати і склеювати. Весь матаналіз виник і кількасот років протримався на чистій інтуїції, а базу точності під нього підвели щойно в 19-у столітті.
Еклектика ж не тотожна несмаку, а мови змішуються цілком незалежно від наших бажань. Звичайно, треба цей процес тримати в певних рамках і не дозволяти використовувати таке явище в політичних ігрищах.

[berendeishche.livejournal.com]

Очень хороший вопрос - зачем казак едет за Дунай. Надо смотреть варианты, тогда, может быть, уточнится время действия. Задунайская Сечь - перспективеный вариант, и дат там может быть несколько, начиная с 1775 г.

[tin-tina.livejournal.com]

Мені здається, що у вихідному варіанті, в Климовського, він все-таки їхав у військовий похід. Але як мінімум частина інших "співавторів" - тих, які співали й додавали нові строфи, могла мати на увазі зовсім інше.

[logiyko.livejournal.com]

Мій горезвісний "ентузіазм": чи не може Дунай бути дунаєм, як наприклад в "ой за горами вода дунаями, ой там козаченько коня напуває"?

[tin-tina.livejournal.com]

Так, Дунай може бути і синонімом "чужини", як у відомій пісні про жінку, що погрожувла чоловіку-п"яниці: "А сама піду за Дунай"
Офф- Ваш перекреслений нік неабияк мене лякав. Дуже сподіваюся, що то було тимчасовим явищем :-)

"Їхав козак за Дунай"...

[pingback-bot.livejournal.com]

User natalie_elm_str referenced to your post from "Їхав козак за Дунай"... (http://natalie-elm-str.livejournal.com/71130.html) saying: [...] Прегер і навіть сам Людвіг ван Бетховен [...]