![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Зі смарагдового острова
26/10/2010 08:37 pm Чи ми вже у своїх культурологічних мандрах всю Європу з’їздили? Ба ні – в Ірландії ще не були! От якраз трапилася годяща стаття Тома Мура «Спокуса доступності» в останньому номері журналу «Всесвіт» (№9-10 за 2010 рік). Про гельську чи гаельську, вона ж кельтська культуру, яку чи то автор, чи то перекладач (Надія Павлюк) називають «галльською». Мені здається, цікаво.
«Друга англійська колонія, яка першою здобула незалежність в епоху європейського модерну, не змогла успішно відновити колись процвітаючу галльську культуру. Ірландія розпочала боротьбу ще у 1921 році, коли знову отримала контроль над державою і власною долею, щоб витіснити те, що націоналісти називають «чужою англомовною культурою».
На жаль, галльська культура, яку хотіли відновити, не тільки вмирала, вона вже була мертвою. Можна стверджувати, що вона перестала існувати через низку заворушень під час Великого Голоду, коли шоковане і налякане традиційне галльське суспільство було винищене або розділене голодом і безжалісними масовими вбивствами цілих сімей та поселень: ті, хто якимось чином не вижили або ж відмовились від протестантського супу (не перейшли у протестантство і не зрадили католицьким віруванням, щоб урятуватися), були змушені емігрувати і стати поселенцями у країнах Нового Світу або жителями нових індустріальних міст Англії та Шотландії. Значно менша, аніж раніше, кількість ірландців, які ще розмовляли рідною мовою, змушені були відступити від колишньої гордості і слави: лише під час руху галльського відродження наприкінці 18 століття з’явилася надія на відновлення і розвиток власної культури.
Але було вже пізно: деякі з найважливіших частин Ірландії (переважно політично) не чули галльської мови ще з часів вікінгів. Англійська та шотландська колонізація великих територій центральної та північної Ірландії виростила ціле покоління англомовних громадян у самому центрі галльської культури. Отже, для того, щоб відстояти першість на той час уже мертвої мови, уряду Ірландії довелося апелювати до самолюбства тієї частини народу, що не спілкувалася галльською мовою, яких на той час була більшість. Це стало можливим, коли рідній мові надали статусу основної офіційної і отримати громадську посаду можна було тільки тоді, коли складеш екзамен на знання мови. Це віддалило більшу частину англомовних громадян, але вони не виступали проти через повагу до офіційного ідеалу вільної нації, яка розмовляє галльською мовою, мовою нації кельтів, яка першою в Європі здобула незалежність. Тільки з недавніх пір, коли Ірландія стала членом Європейського Союзу, де більшість офіційних справ проводять «ненависною» мовою імперського народу, в економічно успішну епоху «кельтського тигра», коли всі мовчки погодились із повсюдним використанням англійської, стало зрозумілим, що прекрасна і люба серцю ірландська – мертва. Як лінгвістичний доказ наведу такий приклад: національне галльське телебачення називається TnaG: а всюди в Ірландії, навіть ті, хто спілкується галльською, вимовляють це слово як ti: na dji: [тіі на джіі]. Мені дуже прикро, але це на англійський манер, по-галльськи це має звучати як te: na ge: [те на ге]. З лінгвістичного погляду неможливо, щоб жива мова використовувала алфавіт іншої мови та користувалася її фонологічною системою. Ні. Можливо. Але тоді можна з певністю стверджувати, що мова мертва. англомовний світ радіє: ірландці належать до тих, хто найкраще володіє мистецтвом писемної англійської: хоча літературні установи ірландців дуже маленькі, - їх частка в академічних і масових досягненнях набагато більша, і це вражаючий, але реальний факт".
«Друга англійська колонія, яка першою здобула незалежність в епоху європейського модерну, не змогла успішно відновити колись процвітаючу галльську культуру. Ірландія розпочала боротьбу ще у 1921 році, коли знову отримала контроль над державою і власною долею, щоб витіснити те, що націоналісти називають «чужою англомовною культурою».
На жаль, галльська культура, яку хотіли відновити, не тільки вмирала, вона вже була мертвою. Можна стверджувати, що вона перестала існувати через низку заворушень під час Великого Голоду, коли шоковане і налякане традиційне галльське суспільство було винищене або розділене голодом і безжалісними масовими вбивствами цілих сімей та поселень: ті, хто якимось чином не вижили або ж відмовились від протестантського супу (не перейшли у протестантство і не зрадили католицьким віруванням, щоб урятуватися), були змушені емігрувати і стати поселенцями у країнах Нового Світу або жителями нових індустріальних міст Англії та Шотландії. Значно менша, аніж раніше, кількість ірландців, які ще розмовляли рідною мовою, змушені були відступити від колишньої гордості і слави: лише під час руху галльського відродження наприкінці 18 століття з’явилася надія на відновлення і розвиток власної культури.
Але було вже пізно: деякі з найважливіших частин Ірландії (переважно політично) не чули галльської мови ще з часів вікінгів. Англійська та шотландська колонізація великих територій центральної та північної Ірландії виростила ціле покоління англомовних громадян у самому центрі галльської культури. Отже, для того, щоб відстояти першість на той час уже мертвої мови, уряду Ірландії довелося апелювати до самолюбства тієї частини народу, що не спілкувалася галльською мовою, яких на той час була більшість. Це стало можливим, коли рідній мові надали статусу основної офіційної і отримати громадську посаду можна було тільки тоді, коли складеш екзамен на знання мови. Це віддалило більшу частину англомовних громадян, але вони не виступали проти через повагу до офіційного ідеалу вільної нації, яка розмовляє галльською мовою, мовою нації кельтів, яка першою в Європі здобула незалежність. Тільки з недавніх пір, коли Ірландія стала членом Європейського Союзу, де більшість офіційних справ проводять «ненависною» мовою імперського народу, в економічно успішну епоху «кельтського тигра», коли всі мовчки погодились із повсюдним використанням англійської, стало зрозумілим, що прекрасна і люба серцю ірландська – мертва. Як лінгвістичний доказ наведу такий приклад: національне галльське телебачення називається TnaG: а всюди в Ірландії, навіть ті, хто спілкується галльською, вимовляють це слово як ti: na dji: [тіі на джіі]. Мені дуже прикро, але це на англійський манер, по-галльськи це має звучати як te: na ge: [те на ге]. З лінгвістичного погляду неможливо, щоб жива мова використовувала алфавіт іншої мови та користувалася її фонологічною системою. Ні. Можливо. Але тоді можна з певністю стверджувати, що мова мертва. англомовний світ радіє: ірландці належать до тих, хто найкраще володіє мистецтвом писемної англійської: хоча літературні установи ірландців дуже маленькі, - їх частка в академічних і масових досягненнях набагато більша, і це вражаючий, але реальний факт".
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2010-10-26 08:02 pm (UTC)no subject
Date: 2010-10-26 08:10 pm (UTC)no subject
Date: 2010-10-26 09:32 pm (UTC)no subject
Date: 2010-10-26 10:08 pm (UTC)no subject
Date: 2010-10-27 06:38 am (UTC)no subject
Date: 2010-10-27 09:35 am (UTC)no subject
Date: 2010-10-27 09:54 am (UTC)Хоч воно не зовсім по темі, але колись мені хотілося б обговорити і концепцію мікромов, тобто вже не діалектів, але ще - через рівень кодифікації чи малочисельність носіїв - ще й не мов. Такий статус має, наприклад, "руска бесіда" (ми б сказали русинська) в деяких країнах колишньої Югославії.
no subject
Date: 2010-10-27 10:02 am (UTC)no subject
Date: 2010-10-27 10:16 am (UTC)Знаю ще приклади "маленьких мов", для відродження яких прикладаються подібні героїчні зусилля: лужицька, сардинська.
no subject
Date: 2010-10-27 10:27 am (UTC)