А тепер - Рільке

[tin_tina]

Продовження
         Окремі з листів Стуса з ув’язнення є розгорнутими перекладознавчими дослідженнями на тему Рільке, де до зіставлення беруться й інші переклади – українські і російські (як уже згадуваний лист від 7 грудня 1973 року, де надзвичайно високо оцінено роботу Бажана, чи лист від 8 грудня 1974 року, де поет пише: «Отже, всі 26 сонетів переклав – деякі близько до того, що хочу, кілька – якраз те зробив, чого прагнув, а чимало – таких, над якими ще працюватиму, аби хоч наблизитися до вартісного рівня. Звичайно, перекласти 26 сонетів за 1,5 року – не така вже й працездатність. Але, коли зважити на особливості умов і часті розлуки з Райнером (перебування в карцері чи лікарні, де робота не дозволялася взагалі –М.С.) – то коефіцієнт віддачі значно підросте.

               Постійне вдосконалення перекладів тривало й під час другого ув’язнення. У листі до дружини і сина від 12 червня 1983 року з уральського табору поет пересилає щойно зроблений переклад вірша «Пантера» (у варіанті Стуса – «Барс»)який набуває символічного звучання:
            Йому несила втоми подолати
            од миготіння нескінченних ґрат.
            Неначе світ – це ґрати, ґрати, ґрати,
            помножені в очах увостократ.
            Легка його ступа, м’яка і пружна,
            затиснена в малесенький обруч, -
           мов танець сили, зібганої кружно
           довкола волі, що крутіша круч.
           І тільки інколи спаде запона
          з його очей – тоді у нього світ
          зайде, прийнявши тіло, шалом повне,
          а серця досягне – і згубить слід.

У цьому ж листі повідомлено, що поет зробив нову версію перекладу вірша Кіплінга «Синові» (в оригіналі –«If») /стара версія/, і переписано переклад вірша Цвєтаєвої «Неподражаемо лжет жизнь».
            Ну й химерує лжа життьова!
            Правду мурує? З брехонь? – Овва!
            Жили вузлами в’яжи – це й є
            Справжнє життя твоє.

Цей переклад містить коментар, що дає уявлення про перекладацькі принципи Стуса: «треба спочатку встановити, що перекладати (у Цвєтаєвої: Неподражаемо лжет жизнь, сверх ожидания, сверх лжи, но по дрожанию всех жил можешь узнать: жизнь!) чи зміст. Але у цьому вірші змісту, сказати б, нема. Тобто: замість словесного змісту є зміст звуковий, зміст інтонації (як завжди – скаженої, шаленої у Марини). Во ржи – во лжи – жимолость – не жури, заворожи. Ось це й треба перекладати – ланцюг звуків. Зберігши грацію вірша». Вже з цих уривків і міркувань очевидно – 1983 року 45-річний Стус був, безумовно, одним із найбільших майстрів українського поетичного перекладу впродовж усієї його історії.