![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
А тепер - Рільке
14/09/2010 05:44 pmПродовження
Проте найбільше трагічні обставини поетової долі відбилися на головній справі його перекладацького життя – перекладах Рільке і Гете. Ще на початку 1970-х, до першого арешту, Стус підготував і подав до «Всесвіту» велику добірку з Рільке. Проте саме тоді там готувалася до друку аналогічна добірка бажана – і маститий класик зажадав виступити одноосібно.
Робота над Рільке й над Гете триває в київському ув’язненні, мордовських (1972-1977) та уральських (1981-1985) концтаборах. У київському слідчому ізоляторі поет попри всі перешкоди домігся дозволу отримати оригінали Гете й словник. Робота над перекладами триває для нього одночасно з працею над поетичною збіркою «Час творчості» - і переклади з Гете стають її органічною частиною.
У першому ж листі з мордовського табору (від 17 грудня 1972 року) поет пише до дружини: «прошу в кожному листі переписувати мені по 2-3 вірші Рільке». В умовах концтабору процес перекладання, як відзначає текстолог Микола Гончарук, складався з двох етапів: «Перший етап – це власне творення первісного тексту перекладу, або базового тексту, від якого В.Стус відштовхувався, шукаючи остаточного вирішення (...) Німецькі оригінали, які надсилав поштою, переписаними від руки хтось із рідних чи друзів, переписував удруге вже сам В.Стус в окремий зошит – не так для зручності в роботу, як на випадок реально можливої втрати їх під час «шмонів», різних перевірок, цензурування. А поряд із німецьким текстом уже записувався новостворений переклад, який здебільшого мав поліваріантний характер, тобто творилося відразу кілька версій».
В перекладацькій роботі В.Стусові допомагали Ю.Бадзьо, Л.Світлична, Г.Кочур (який робив розгорнутий аналіз перекладів*). Робота наражалася на неймовірні труднощі, листи не пропускали, а зроблені переклади конфісковували. Коли В.Стус, працюючи над «Римськими елегіями» Гете, попросив надіслати йому метричну схему елегійного дистиха, М.Коцюбинська виконала прохання. але в стандартних значках цензори побачили тайнопис і лист сконфіскували. Тільки коли в наступному листі М.Коцюбинська прямим текстом, звертаючись до цензора, пояснила, що “-“ означає довгий склад, а “υ” – короткий, лист пропустили.
======================================
*Варто нагадати – після погрому 1972-73 рр. виключений зі Спілки письменників і підданий публічному шельмуванню Кочур удруге опинився в ролі орвелівської «неособи», і від другого арешту його відокремлювала, очевидно, лишень дуже тонка межа. Відтак пряме листування з ув’язненим Стусом було для Кочура неможливе – воно майже автоматично означало б його власний арешт. Тому кочурівські зауваги до перекладів, яких так потребував Стус у таборі, переписувала своєю рукою Л.Світлична.
З листів Стуса до рідних видно, як високо він цінував цю допомогу – хоч зі зрозумілих причин не міг назвати Кочура на ім’я. «Признаюся, що добре намучився з цим варіантом, зате врахував всі зауваження дорогого Метра», - читаємо в листі до дружини від 10 листопада 1973 року, майже цілком присвяченому роботі над Рільке.
Проте найбільше трагічні обставини поетової долі відбилися на головній справі його перекладацького життя – перекладах Рільке і Гете. Ще на початку 1970-х, до першого арешту, Стус підготував і подав до «Всесвіту» велику добірку з Рільке. Проте саме тоді там готувалася до друку аналогічна добірка бажана – і маститий класик зажадав виступити одноосібно.
Робота над Рільке й над Гете триває в київському ув’язненні, мордовських (1972-1977) та уральських (1981-1985) концтаборах. У київському слідчому ізоляторі поет попри всі перешкоди домігся дозволу отримати оригінали Гете й словник. Робота над перекладами триває для нього одночасно з працею над поетичною збіркою «Час творчості» - і переклади з Гете стають її органічною частиною.
У першому ж листі з мордовського табору (від 17 грудня 1972 року) поет пише до дружини: «прошу в кожному листі переписувати мені по 2-3 вірші Рільке». В умовах концтабору процес перекладання, як відзначає текстолог Микола Гончарук, складався з двох етапів: «Перший етап – це власне творення первісного тексту перекладу, або базового тексту, від якого В.Стус відштовхувався, шукаючи остаточного вирішення (...) Німецькі оригінали, які надсилав поштою, переписаними від руки хтось із рідних чи друзів, переписував удруге вже сам В.Стус в окремий зошит – не так для зручності в роботу, як на випадок реально можливої втрати їх під час «шмонів», різних перевірок, цензурування. А поряд із німецьким текстом уже записувався новостворений переклад, який здебільшого мав поліваріантний характер, тобто творилося відразу кілька версій».
В перекладацькій роботі В.Стусові допомагали Ю.Бадзьо, Л.Світлична, Г.Кочур (який робив розгорнутий аналіз перекладів*). Робота наражалася на неймовірні труднощі, листи не пропускали, а зроблені переклади конфісковували. Коли В.Стус, працюючи над «Римськими елегіями» Гете, попросив надіслати йому метричну схему елегійного дистиха, М.Коцюбинська виконала прохання. але в стандартних значках цензори побачили тайнопис і лист сконфіскували. Тільки коли в наступному листі М.Коцюбинська прямим текстом, звертаючись до цензора, пояснила, що “-“ означає довгий склад, а “υ” – короткий, лист пропустили.
======================================
*Варто нагадати – після погрому 1972-73 рр. виключений зі Спілки письменників і підданий публічному шельмуванню Кочур удруге опинився в ролі орвелівської «неособи», і від другого арешту його відокремлювала, очевидно, лишень дуже тонка межа. Відтак пряме листування з ув’язненим Стусом було для Кочура неможливе – воно майже автоматично означало б його власний арешт. Тому кочурівські зауваги до перекладів, яких так потребував Стус у таборі, переписувала своєю рукою Л.Світлична.
З листів Стуса до рідних видно, як високо він цінував цю допомогу – хоч зі зрозумілих причин не міг назвати Кочура на ім’я. «Признаюся, що добре намучився з цим варіантом, зате врахував всі зауваження дорогого Метра», - читаємо в листі до дружини від 10 листопада 1973 року, майже цілком присвяченому роботі над Рільке.
