А тепер – Рільке (Стус)

[tin_tina]

А тепер – Стус.
            На цей раз, як перекладач.
            (З книжки Максима Стріхи «Український художній переклад»)
           «На сьогодні, за підрахунком Анатолія Мойсієнка, філософський шедевр Рільке «Herbsttag» - «Осінній день» - з його пронизливим «Herr: es ist Zeit» при початку існує вже в п’ятнадцятьох українських версіях. І все ж, за висновком дослідника (який так само перекладав «Осінній день»), саме Бажанова версія відзначається особливою відповідністю яскравої перекладачевої фонічної інструментовки до авторської палітри Рільке.

 Мій Боже, час! Вже літо стало ярим.
            На сонячний годинник довгу тінь
            накинь і вітер простели над яром. 

Звели останнім ягодам оцим
            ще наливатись, дай їм трохи строку,
            щоб геть дозріти, щоб солодкість соку
            відтак вином зробилася тяжким. 

Хто був бездомним, той не знайде дому,
            не збудеться самотник самоти,
            не спатиме, читатиме, листи
            почне писать, чи вийде в парк брести
            уздовж алей по листю ворушкому.

        У листі до рідних від 7 грудня 1973 року в’язень Василь Стус (для якого роки в таборі так само були часом інтенсивної – і надзвичайно ускладненої умовами ув’язнення – роботи над Рільке), писав: «Я вже давно думав, що єдиний український партнер Райнера Марії – Бажан, чия власна сфера поетична чи не найближча до пошукуваної, як кажуть дисертанти. Щоправда, Микола Платонович інколи занадто пафосний, обернений до читача, немає в ньому Рількової самовистрачальності, самовдоволення дуїнського жерця». І все ж загальний висновок межує із захватом: «Бажан-філософ зугарен так ущільнити рядок, що кожне слово кричить криком, заки не обвикне з цим смертельним тиском існування. (...) Мені б хотілося докінчити свої переклади (докінчу обов’язково), але признаюся, що ці, Бажанові, переклади відбивають усяке бажання працювати коло них».

 

Comments

[o-teren.livejournal.com]

Бажан чудовий. Це, звісно, якщо закрити очі на його всякі "людина стоїть в зореноснім кремлі, людина у сірій військовій шинелі".

[tin-tina.livejournal.com]

Що тут дивного? Таким чином він здобував собі право перекладати Рільке. Знаєте, кажуть, що наприкінці життя Бажан висловлювався так: "В мої роки вже можна не боятися нічого, крім Страшного Суду". Отже, раніше було чого.

[o-teren.livejournal.com]

Та я й не дивуюсь. Й схоже не тільки право перекладати здобував, а й право жити.
Хоча життєва позиція Стуса викликає більше поваги, але хто я такий щоб когось судити.
ПС. У Скуратівського, здається, пробігала десь думка про те, що чудові письменники-поети часто йшли в перекладання, бо своїм голосом співати було зась (бо опинишся там де й Стус), а Рільке перекладати ще якось можна було.

[tin-tina.livejournal.com]

Не тільки Скуратівський так вважав і навіть, схоже, не він перший. Так, переклад був такою своєрідною віддушиною, а часто навіть єдиним способом самореалізації для дуже багатьох. Частково тому і виник блискучий український переклад з такими іменами, як Лукаш, Кочур, Перепадя. І їм було нелегко: і заборони на професію, і вимушене друкування під чужим іменем та все ж...

Щоб було зрозуміліше- цей фрагментик про Рільке, Бажана і Стуса - тільки початок, якщо не полінуюся, то далі вставлю продовження.

[o-teren.livejournal.com]

Так, думка не нова :)