![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Спогади Ів. Німчука
09/09/2016 02:47 pmІван Васильович Обреїмов
«Іншим типом вязня був професор університету в Харкові, учений математик Обреїмов Іван. Стягнений вже з заслання на перегляд («пересмотр») його справи, він виглядав трохи заголюканий, а на точці виконування тюремних приписів був такий строгий скрупулянт, що вводив нас обох із Белюстіном (Белюстін — це ще один «мешканець камери 31», професор-мовник) у подив. Обреїмов перейшов мабуть неодно, бо хоч роками був малощо старший від Белюстіна, то виглядав уже на 60-річного старця. Під яким закидом стояв Обреїмов, ми теж не знали. В останніх тижнях його справа, як видно було, стояла добре, бо йому, на його прохання, доставили (мабуть з дому) деякі наукові видання з його фаху, в тому числі і товсту книгу вищої математики, що її він переклав з німецької мови і подав до книги власний вступ (як бачимо, в цій історії задіяно чимало перекладачів, до речі, сам мемуарист в молодші роки допустився кількох таких літературних гріхів, перекладаючи з російської мови твори дуже тоді модного, а тепер майже забутого письменника Гаршина. Хай там як, перекладацький досвід дуже придався Німчуку). Діставав теж, очевидно від жінки, грошеві посилки до тюрми, за які закуповував у тюремній крамничці («лавочці») регулярно що 10 днів те, що в ній можна було дістати, і, як добра людина, ділився якоюсь частинкою закупленого краму зі мною, що був увесь час позбавлений можливости мати доступ до тої «лавочки».
Той проф. Обреїмов, що його згадую завжди найкраще, не був уродженцем ні Харкова, ні України; його прислали туди з московської території десь на кілька літ перед другою світовою війною, можливо, на місце когось зі зліквідованих учених українців. Раз він оповідав, як то деякі русскі «патріоти» в Харкові висмівали українську мову, як нібито малокультурну й малорозвинену, та з цією метою самі видумували або повторяли видумані кимсь іншим всякі чудернацькі, а то й ординарні слова, як нібито слова українські, щоб тільки закпити собі з української мови».
Ми, натомість, більше знаємо про Івана Обреїмова. Варто відразу виправити Німчукову помилку, характерну для гуманітарія: Іван Васильович Обреїмов був не математиком, а фізиком, до України приїхав 1929-го року, на запрошення тодішнього українського уряду — для організації Українського фізико-технологічного інституту, скорочено УФТІ, директором якого пробув кілька років. Як вчений, займався фізикою кристалів, молекулярною фізикою та низькотемпературною спектроскопією. Організував конференцію з теоретичної фізики, учасниками якої були також «Л. Д. Ландау, В. О. Фок, Г. А. Гамов, Я. І. Френкель, І. Є. Тамм, М. І. Мусхешвілі, Б. М. Фінкельштейн, а також В. Гейтлер з Геттінгена і П. Йордан з Гамбурга». (цитую за статтею вікіпедії «Іван Васильович Обреїмов»).
Арештували його в липні 1938-го року у зв’язку з т.зв. «справою УФТІ». Прочитавши список розстріляних учасників тієї справи (арештовано 16, розстріляно 8), можемо зрозуміти, звідки взялася в Івана Васильовича та стриманість і «скрупулянтність», які, можливо, врятували йому життя (досить сказати, що про одного зі звинувачених у відповідній статті вікіпедії написано таке: «Вайсбергу вдалося врятуватися: його видали гестапо у 1940 році» — як уже гестапо виявилося порятунком!)
Причиною привілейованого становища Івана Васильовича Обреїмова були не тільки і не стільки старання його дружини, скільки клопотання колег, особливо ж А.Йоффе та П.Капиці. Дорогоцінний дозвіл працювати у в’язниці за спеціальністю він використав, написавши працю ««Про застосування френелевої дифракції для фізичних і технічних вимірювань», за яку в 1946 р був удостоєний Сталінської премії». (теж цитата з вікіпедії). З огляду на принесену державі користь (формально — за відсутністю складу злочину) в травні 1941-го року був звільнений. Відтоді і аж до кінця життя займався своєю улюбленою фізикою.
(Прочитавши це все, аж за голову берешся — ким же треба було бути, щоб уникнути Молоха репресій: не рятували ні рання юність, ні заслуги перед суспільством, а про таку банальну причину, як цілковита невинуватість у висунутих звинуваченнях, і говорити годі.)
Ну гаразд, приведу ще одну цитату Німчукових спогадів, з якої зрозуміло, що таланти і смаки Івана Васильовича фізикою та взагалі точними науками не обмежувались.
«Мав Обреїмов іще одну рідку прикмету: він умів чудово оповідати. Маючи одну-єдину донечку, яку страшенно любив, він читав їй у дитинстві багато всяких оповідань, а як дещо підросла, то й повістей, і читав деякі з них на її прохання по кілька разів. А що мав просто феноменальну память, то тепер у тюрмі потрапив оповідати нам цілими годинами, днями й тижнями, і то не зміст різних оповідань і повістей, а так, як би читав їх своїй донечці, зі збереженням усього кольориту питомої даному авторові мови, його фразеології та всяких реторичних зворотів. Так ми прослухали з його уст між іншим цілу серію детективних оповідань Конана Дойля і фантастичних оповідань Джека Лондона й Уелса, далі «Двійник» Бріджеса, «Айвенго» Вальтера Скотта, «Давид Копперфілд» і «Гимн Рождеству» Дікенса, деякі оповідання з книги джунглів Кіплінґа, три серії цікавих оповідань американця О. Генрі та багато інших. З російських письменників почули ми з його уст тільки кілька оповідань А. Чехова (Жінка, Двобій, У провідника дворян), «Опир» графа Олексія Толстого (старого) і довжезну повість Мєльнікова-Печерського «В лісах», що її Обреїмов оповів нам повністю впродовж кількох довгих зимових вечорів. Минає десять років з того часу, а я не забув до-сьогодні змісту деяких з тих оповідань. Не треба й казати, яким духовим відпочинком, справжнім пиром, були для мене всі оті оповідання, передавані Обреїмовим як з книжки, і як добре вони ділали на мої розбиті нерви та на нерви інших слухачів».
