Ще про письменницьку фауну

[tin_tina]

На тому ж бенкеті, де неждано-негадано засяяла зірка "Аделаїди Бунчук", були й інші світила.

— П’ю і я тост! — встав Микитчук. — П’ю за нашого улюбленого поета, за визначного майстра слова… — він зробив паузу і всі затихли, чекаючи, хто ж іще сьогодні потрапляє на олімп. Чи не Муня Балалаєвський, який останніми часами щось дуже розв'язно поводиться і на Микитчука поза очі каже не інакше, як фамільярно «наш Боба».

— … За нашого неперевершеного майстра сонету Василя Рогнідича.
Тишу, що відповіла на цю несподіванку, вкрили звуки оркестру, який заграв «Пісню про Сталіна». Овації, вигуки розляглися слідом за цим тушем. «Слава Сталіну»! «Вітаємо Рогнідича, автора найпопулярнішої пісні про нашого вождя»!
Його таки любили, цього завжди напідпитку Василя, і не було тут ані одного, хто нещиро радів би, що, нарешті, з Рогнідича опалу знято. Він таки справжній блискучий майстер і така шана, оваціїї, привітання йому належать. Це був справжній поет, і якщо треба було пісні, щоб Рогнідич міг ходити по світі, — хай живе пісня!

Думаю, особа "Рогнідича" сумніву не викликає - останній, дивом вцілілий неокласик, Рильський. Чого Д.Гуменна вигадала йому такий химерний псевдонім - то вже інша справа.

А от одна, вельми скандальна пара. Що цікаво, обоє заклиналися, що на той бенкет ні ногою, бо чого вони там не бачили? Срібних лисів, введених в моду статс-дамами, себто дружинами "корифеїв"? Але прийшли і неабияк розважили публіку.

Галка Криничка перша належала до ображених. Як так? Її Льоньку вся Україна знає, а його й не згадали!
Вона надула гарненькі губки, а чарівний сьогодні Микитчук те відразу помітив.
— Не падайте духом, товариші! Ми дуже багаті талантами, партія сьогодні відзначає одних, а завтра других. Хай живе поет Леонід Криничка!


Леонід Криничка тим часом був уже закоханий. Він очей не зводив із Смеречинської, яка таки виплакала собі запрошення на сьогоднішній бенкет.
Даремно Галка демонстративно пропливла перед ним у парі з Борисом танго — ніякої уваги. Льонька з масляно-вогким розм’ягченим поглядом щось нашіптував Смеречинській — якби Галка знала що!

Якби Галка знала, що в химерній душі поета закипала ревнива поезія до зрадливої Галки, в той час як він говорив про кохання, про неймовірний його сум за нездійсненим щастям із Смеречинською. Криничка готовий був пальці гризти з ревнощів, душа його справд і розривалась від ревнощів до Галки й захопленням Смеречинською в ту хвилину, як розлючена вкрай Галка тигрицею підскочила до свого Льоньки й з усього розмаху вліпила цілою п’ятірнею по обличчю.


— Ходімо зараз додому! — звереснула вона, вносячи жахливий дисонанс у естетичну атмосферу бенкету, і Леонід Криничка від несподіванки розгубився й покірно дав себе підвести. Галка — вся експресія, гнів і обурення — вхопила свого Льоньку за руку і, як мішка, тягла до дверей.

А Льонька з похнюпленою головою покірно йшов, трохи, правда, упираючись. Лише в дверях він спам’ятався. Обернувся, знайшов очима свою сьогоднішню пасію і по-змовницькому підніс вказівного пальця вгору.
— Нічого! Вона мені вдома за це заплатить!—на всю залу приобіцяв він своїм чистим, дитячим, наївним голосом.

Якщо ще й врахувати уточнення, що цей "Криничка" був недавнім пацієнтом лікарні для нервово хворих, то вже кожен розпізнає В.Сосюру. Натомість запальна Галка - його перша дружина, адресатка безсмертного вірша "Так ніхто не кохав. Через тисячу літ лиш буває подібне кохання".

Тисячолітнє кохання, однак, не заважало цій подружній парі під час сімейних скандалів, які в них траплялися регулярно, кидати одне в одного підручними матеріалами, з друкарською машинкою включно. Одного разу хтось з метальників промахнувся, машинка вилетіла через вікно і ледь не травмувала випадкового перехожого