tin_tina | Трипільці... скіфи... хто ще? (Reply)

Поміщаю подальше як виконання обіцянки, даної недавно м.ш.ф. chita_i – це коли ми розмовляли про неолітиків, енеолітиків, їх пам’ятки на наших теренах і маловідомість цих пам’яток – невідь-чим викликана. Вже у всякому випадку не їх цінністю.

Отож, буде це тема складна – говорене-обговорене, топтане-перетоптане Трипілля. Ет – кожен, хто за неї береться, ризикує набрати, як бідний в торбу. Що, Трипілля? Та це вельми малозначима культурка, цілком рядова на фоні всіх отих пізньокам’яних-ранньобронзових. Вона й називалася інакше! (правда, неандертальці та кроманьйонці теж називалися дещо інакше, але кого це хвилює?) І центр цієї культури був не в нас, а десь в Румунії (але Кам’яна могила чомусь не в Румунії). Та й ніякого стосунку до тих гіпотетичних трипільців ми не маємо, розділяють нас з ними довгі віки, а до того ж наші предки прийшли на наше теперішнє місце проживання невідь-звідки, бо й взагалі взялися невідь-звідки (самозародилися в поліських багнах, либонь. Воно, правда, теперішні іракці теж не потомки шумерів, та й з єгиптянами справа трудна, та й з італійцями-римлянами... ). І взагалі, хто там цікавився тим Трипіллям? – один політичний лузер.

От тому воно й осміяне і забуте.

Остання обставина (себто, забутість), може, і не така трагічна. Пристрасті заспокояться, каламуть спаде і поступово інтерес повернеться. Інакше не може бути, бо це й справді важлива сторінка вселюдської праісторії, про яку можна і треба розповідати. Питання тільки в тому, як це робити. А пробували й до нас, звісно. І не без успіху. Маю на увазі, звісно, «доісторичні» повісті Д.Гуменної. Вона, звісно, дилетантка, але розумна, талановита і вміла писати про такі речі дуже делікатно (на відміну від креативних кретинів а-ля Бебик). Отож, не зациклюючись вельми на цій генетиці – стільки ми раз вимішувалися і перемішувалися, що хто там в кого в предках... - невже та обставина, що «трипільці» (дани, вілії, сварожичі – які тільки назви їм вона не придумувала) довгі століття жили там, де зараз живемо ми, так-таки нічого не значить і не важить? Ми й мовно цілковито чужі (хто б сумнівався) А звідки в нас взялися оті повноголосі леле-лю-лю і що то за таємнича дана, пам’ять про яку затримали наші ріки?

Не думаймо, однак, що авторці не траплялися свої креативні кретини і що вони її не дратували. А давайте спробую я представити її «мікроновелю», названу «І чиї ми внуки». Я б її назвала інакше –

Біда з тими скитознавцями!

Скіфи? — Скити? Це ж наші прямі предки! Найстаріша нація в світі, автохтони! А ми — їхні нащадки, ми — скити!

Славко не раз уже спостерігав, що на таких товариських зустрічах, як тільки мова заходить про скитів, конверзація стає загальною. Може тому, що в нью-йоркському Метрополітен-музеї недавно відбувалася виставка скитського мистецтва і немало наших земляків відвідало її та бачило увіч оті золоті пекторалі й вази із скитських могил. Хтозна.

Так і тепер. Почулося вже кілька реплік про скитські могили, про жорстокі звичаї. Але чому це категоричне й безапеляційне: «Ми — скити! Найстарішою матірньою мовою Европи була скитська»..?

Не маючи великої охоти сперечатися (та й з ким?), Славко тільки запитав:

— А чому це ці золоті амфори й пекторалі такі дуже подібні стилем на грецькі? Може це не скитське мистецтво, а вийшло з грецьких майстерень на замовлення скитських вельмож?

— Це іґнорантський абсурд! — вигукнув той самий голос.

—То наші вороги, німці й москалі, вигадали! То ви гадаєте, що скити були такі недотепи, самі не вміли? Хіба ж би вміли греки так вірно передати скитський побут, хіба мали таке досконале знання скитських звичаїв? А отой звіриний стиль, що так химерно відтворює легенди скитів! Це їхній власний, найориґінальніший, неповторний стиль!

—... такий самий, як і в азійських саків, — докінчив Славко. — Якщо говорити про справжній скитський звіриний стиль, то найчистіший він саме в Азії... Причорноморські вази — «грецький подарунок».

—Дозвольте... Я хоч і не дуже розуміюся, але щось і я скажу, — вступив у розмову ще й третій, з дальшого кінця столу. — Мені здається, що ці скити, які жили на Україні, то вони були купці-окупанти. Вони збирали данину з місцевого населення, — збіжжя, віск, хутра, — цим добром торгували з грецькими колоніями, а за свій товар діставали амфори, вино, дорогоцінні прикраси, пахощі і ті чудесні пекторалі. Це багатство знайдене тільки в курганах вельмож: царів та аристократії. Прості люди поховані без розкоші...

—Це німці брешуть, бо вони такого не мають... і хотіли б присвоїти. Чув я вже й про «жорстокість». Це все німці видумали! А за ними й наші вчені поширюють цей обман. Сам Гомер каже, що скити-кобилодоїльці — найсправедливіший нарід у світі!

— А Геродот?

—Геродот — батько брехні, для своєї популярности понаписував усякі нісенітниці про скитів, які тепер подають за правду...

— А на якій це підставі ви кажете, що скити — найстаріша нація в світі? — запитав ще й четвертий, колишній учитель. — Я знаю греку й латину, — там є багато про скитів, але такого я не читав...

— Про це подає халдейський жрець-астролог Беррозус, про початки скитів після потопу, від володаря Скита, що був сином Яфета. А перед тим були царі, що правили по 800 років. Беррозус ці дані зібрав із найстарших халдейських і скитських книжок.

Тут Славко вже не витримав:

—Беррозус, жрець із четвертого століття до нашої ери, справді був, говорив про допотопну цивілізацію і цю допотопну археологи справді знайшли в Месопотамії: царську могилу із цілим царським двором... Великий шар стерильної глини відділює царське поховання від пізнішого культурного шару... Так, це було дійсно до потопу, десь так у четвертому тисячолітті до Христа. А скити в Україні об’явилися аж через три тисячі років, за доби раннього заліза, на початку першого тисячоліття до Христа.

—Це обман! Я читаю греку й латину в оригіналі. Я вже п’ятнадцять років вивчаю скитів. Скити — автохтони, їхні могили п’ятьтисячолітньої давности, а нам брешуть, що скитським курганам тільки 500 років до Хр. Це московський обман! — запротестував «нащадок першого царя Скита». — Це один чех підсунув нам теорійку про праслов’ян, щоб ніхто ніколи не згадував про скитів...

Тільки Славко не дався, щоб йому перебили. Він веде далі:

— ...перед тим на Україні були інші культури, давнішої доби, наприклад, трипільська...

—Е, якісь там круцики на горнятках! — зневажливо махнув рукою твердий «нащадок найдавнішої в світі нації». — Скити це фактично ті самі трипільці, а Трипілля це тільки місцевий прояв скитської народньої культури.

«Ой, горе та біда з такими „скитознавцями”, — подумав Славко. — Розтолкуй йому, що це різні часи, розділені багатьма тисячоліттями».