Чаликушу з Бібрки

Я думаю, багато моїх як не читачів, то читачок пам’ятають цю книжку, не одна з нас ревними сльозами оплакувала пригоди її героїні, яка, переживши любовне розчарування, зайнялася навчанням дітей, особливо тих занедбаних, в глухій провінції. Виявилося, що в неї до цієї справи істинний талант, але ні ця обставина, ні молода енергія, ні навіть небуденна врода не врятували Феріде-Чаликушу від маломістечкових пліток, бюрократичних знущань і численних колод-перепон, які суспільство з величезним запалом кидає під ноги ентузіастам.


Зрештою, все закінчується так добре, що аж не віриться, але, коли поминути отой хеппі-енд і занадто вже педальовані романтичні мотиви, то історія Чаликушу виглядає дуже навіть реалістично, більше того – інтернаціонально. На доказ цього я розповім історію, яка трапилася не в екзотичній Туреччині, а в цілком звичайному галицькому містечку, правда, дещо раніше, ніж відбувалася дія «Чаликушу». Повірте – вистачить всього, вкупі з романтичними включеннями, причому такими, які вплинули на літературу найвищої можливої проби (а всяким надто приземленим реалістам можна закрити рот – це-то відбулося насправді). Більше того, героїня нашої історії теж залишила свій яскравий слід в літературі, правда, трішки не під таким іменем, під яким вона виступатиме в нас.
Трохи раніше дії «Чаликушу»? Років на 30. Почалася вона в 1881 році.


В галицькій історії цей рік був не зовсім звичайним. Чого як чого, а тем для товариських розмов  вистачало. Бувають інколи такі часові періоди, коли події йдуть особливо згущеним потоком, ніби намагаючись підготувати суспільство до ще більших грядущих змін. От, схоже, такий період і почався.


Пройшло півтора року від появи газети «Діло». Її численні вороги і прихильники все ще билися об заклад, коли нахабні журналісти дадуть за виграну і припинять випуск скандальної газети, яку правовірні громадяни навіть в руки брали тільки через полу одягу. Але, попри клопоти з цензурою, постійний брак коштів і хворобу фактичного редактора, газетка вперто виходила (і протрималася аж до 1939 року, ставши свого роду офіціозом галицького українства).


У світі було порівняно мирно, але не так, щоб дуже спокійно. Тривала тиха війна в Боснії, де опинилося чимало галичан, в тому числі ще один зі співробітників Діла, пізніший письменник, адвокат і громадський діяч, а тоді ще жовторотий вчорашній студент Андрій Чайковський.


У Львові в скорому часі розпочнеться процес Ольги Грабар з товаришами, переважно теж львівськими журналістами, а вже до літератури всі вони були якоюсь мірою причетні. Звучало звинувачення у шпигунстві на користь сусідньої держави, а репортажі з залу суду розхапувалися, як свіжі булочки. Нічого дивного, вони й досі читаються як захоплюючий детектив і досі не зовсім зрозуміло, чи дійсно підсудні вчинили ті кримінальні діяння, в яких їх звинувачували.


Натомість жителі містечка Бібрки могли перейматися іншою проблемою, яка навіть їхнім сусідам видавалася б дрібненькою. Ким виявиться новенька вчителька, яка має з початку нового навчального року працювати в бібрській школі? Це ж не абихто, а львівська, себто майже столична панна (заради справедливості – панна Юлія народилася в тому Миколаєві, який ми сьогодні, щоб не поплутати, називаємо районним, але навчалася таки у Львові), краща студентка свого випуску, улюблениця всіх професорів, особливо ж професора Партицького (сьогодні ми цього у свій час дуже поважаного пана згадуємо переважно як людину причетну до біографії Івана Франка). Ба більше – літератка! З такими обережно, а то так опише, що потім і не оправдаєшся. Неабияка сенсація для маленького містечка. З якою товариською чи політичною партією триматиме штаму новоприбула? Вона начебто русинка, чи триматиметься цього русинства, чи, як інші пожондні  русини, перейде на більш благородну мову?


Майбутні колеги панни Юлії, - учасники аматорського театрику, - вже мріяли про нову актрису на роль, як тоді казали, «аманток». Їм дуже придалося б молоде поповнення, бо дотеперішня прима, вона ж секс-бомба Бібрки, панна Маня, вже була «в Єзусових літах».


Люди простіші, але такі, що мали дітей у шкільному віці, розважали, як молода вчителька буде ставитися до своїх учнів. Чи не надто сувора? Воно, звісно, не шкодить інколи якогось збиточника й покарати, але ж деякі вчителі зовсім міри не знають! (як побачимо далі, щодо цього останнього батьки таки були праві, хоча остерігатися належало не новенької вчительки).


А легковажніші особи з тими інтересами, які переважно приписують жінками, хоча вони притаманні обом статям, цікавилися, як одягатиметься львівська панна. Либонь, за останньою віденською модою (як тоді одягалися жінки, здається, в шаленій моді були турнюри?)
bibrka
От ці останні першими дістали відповідь на свої питання. Земляки панни Юлії, миколаївці (популярно звані копачами, як наприклад, пермишельці – каштанами, а дрогобичани - мелехами), які дуже нерадо з нею розлучалися, запевнили, що у Бібрці бракуватиме їй приємних придністровських пейзажів і таких зручних для прогулянок піщаних доріжок. Бібрка – місцевість мало що глуха, то ще й болотиста, там і по кісточки захряснеш. Отож, приїхавши на своє місце праці, свіжоспечена вчителька продефілювала через містечко в завеликих калошах, хустці і дощовику. Ця обставина дуже шокувала зустрічних паничів та панянок, особливо ж тих її колег-вчителів, котрі вирядилися «як стрик на великдень», однак панні Юлії було байдужісінько! Вона й взагалі була нонконформісткою, в чому біберчани не раз ще мали переконатися.
This account has disabled anonymous posting.
If you don't have an account you can create one now.
HTML doesn't work in the subject.
More info about formatting

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

September 2017

M T W T F S S
     123
45678 910
111213141516 17
181920 21222324
252627282930 

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 16/06/2025 04:40 am
Powered by Dreamwidth Studios