![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Чаликушу з Бібрки
03/03/2013 04:07 pmЧаликушу з Бібрки
Я думаю, багато моїх як не читачів, то читачок пам’ятають цю книжку, не одна з нас ревними сльозами оплакувала пригоди її героїні, яка, переживши любовне розчарування, зайнялася навчанням дітей, особливо тих занедбаних, в глухій провінції. Виявилося, що в неї до цієї справи істинний талант, але ні ця обставина, ні молода енергія, ні навіть небуденна врода не врятували Феріде-Чаликушу від маломістечкових пліток, бюрократичних знущань і численних колод-перепон, які суспільство з величезним запалом кидає під ноги ентузіастам.
Зрештою, все закінчується так добре, що аж не віриться, але, коли поминути отой хеппі-енд і занадто вже педальовані романтичні мотиви, то історія Чаликушу виглядає дуже навіть реалістично, більше того – інтернаціонально. На доказ цього я розповім історію, яка трапилася не в екзотичній Туреччині, а в цілком звичайному галицькому містечку, правда, дещо раніше, ніж відбувалася дія «Чаликушу». Повірте – вистачить всього, вкупі з романтичними включеннями, причому такими, які вплинули на літературу найвищої можливої проби (а всяким надто приземленим реалістам можна закрити рот – це-то відбулося насправді). Більше того, героїня нашої історії теж залишила свій яскравий слід в літературі, правда, трішки не під таким іменем, під яким вона виступатиме в нас.
Трохи раніше дії «Чаликушу»? Років на 30. Почалася вона в 1881 році.
В галицькій історії цей рік був не зовсім звичайним. Чого як чого, а тем для товариських розмов вистачало. Бувають інколи такі часові періоди, коли події йдуть особливо згущеним потоком, ніби намагаючись підготувати суспільство до ще більших грядущих змін. От, схоже, такий період і почався.
Пройшло півтора року від появи газети «Діло». Її численні вороги і прихильники все ще билися об заклад, коли нахабні журналісти дадуть за виграну і припинять випуск скандальної газети, яку правовірні громадяни навіть в руки брали тільки через полу одягу. Але, попри клопоти з цензурою, постійний брак коштів і хворобу фактичного редактора, газетка вперто виходила (і протрималася аж до 1939 року, ставши свого роду офіціозом галицького українства).
У світі було порівняно мирно, але не так, щоб дуже спокійно. Тривала тиха війна в Боснії, де опинилося чимало галичан, в тому числі ще один зі співробітників Діла, пізніший письменник, адвокат і громадський діяч, а тоді ще жовторотий вчорашній студент Андрій Чайковський.
У Львові в скорому часі розпочнеться процес Ольги Грабар з товаришами, переважно теж львівськими журналістами, а вже до літератури всі вони були якоюсь мірою причетні. Звучало звинувачення у шпигунстві на користь сусідньої держави, а репортажі з залу суду розхапувалися, як свіжі булочки. Нічого дивного, вони й досі читаються як захоплюючий детектив і досі не зовсім зрозуміло, чи дійсно підсудні вчинили ті кримінальні діяння, в яких їх звинувачували.
Натомість жителі містечка Бібрки могли перейматися іншою проблемою, яка навіть їхнім сусідам видавалася б дрібненькою. Ким виявиться новенька вчителька, яка має з початку нового навчального року працювати в бібрській школі? Це ж не абихто, а львівська, себто майже столична панна (заради справедливості – панна Юлія народилася в тому Миколаєві, який ми сьогодні, щоб не поплутати, називаємо районним, але навчалася таки у Львові), краща студентка свого випуску, улюблениця всіх професорів, особливо ж професора Партицького (сьогодні ми цього у свій час дуже поважаного пана згадуємо переважно як людину причетну до біографії Івана Франка). Ба більше – літератка! З такими обережно, а то так опише, що потім і не оправдаєшся. Неабияка сенсація для маленького містечка. З якою товариською чи політичною партією триматиме штаму новоприбула? Вона начебто русинка, чи триматиметься цього русинства, чи, як інші пожондні русини, перейде на більш благородну мову?
Майбутні колеги панни Юлії, - учасники аматорського театрику, - вже мріяли про нову актрису на роль, як тоді казали, «аманток». Їм дуже придалося б молоде поповнення, бо дотеперішня прима, вона ж секс-бомба Бібрки, панна Маня, вже була «в Єзусових літах».
Люди простіші, але такі, що мали дітей у шкільному віці, розважали, як молода вчителька буде ставитися до своїх учнів. Чи не надто сувора? Воно, звісно, не шкодить інколи якогось збиточника й покарати, але ж деякі вчителі зовсім міри не знають! (як побачимо далі, щодо цього останнього батьки таки були праві, хоча остерігатися належало не новенької вчительки).
А легковажніші особи з тими інтересами, які переважно приписують жінками, хоча вони притаманні обом статям, цікавилися, як одягатиметься львівська панна. Либонь, за останньою віденською модою (як тоді одягалися жінки, здається, в шаленій моді були турнюри?)
От ці останні першими дістали відповідь на свої питання. Земляки панни Юлії, миколаївці (популярно звані копачами, як наприклад, пермишельці – каштанами, а дрогобичани - мелехами), які дуже нерадо з нею розлучалися, запевнили, що у Бібрці бракуватиме їй приємних придністровських пейзажів і таких зручних для прогулянок піщаних доріжок. Бібрка – місцевість мало що глуха, то ще й болотиста, там і по кісточки захряснеш. Отож, приїхавши на своє місце праці, свіжоспечена вчителька продефілювала через містечко в завеликих калошах, хустці і дощовику. Ця обставина дуже шокувала зустрічних паничів та панянок, особливо ж тих її колег-вчителів, котрі вирядилися «як стрик на великдень», однак панні Юлії було байдужісінько! Вона й взагалі була нонконформісткою, в чому біберчани не раз ще мали переконатися.
Я думаю, багато моїх як не читачів, то читачок пам’ятають цю книжку, не одна з нас ревними сльозами оплакувала пригоди її героїні, яка, переживши любовне розчарування, зайнялася навчанням дітей, особливо тих занедбаних, в глухій провінції. Виявилося, що в неї до цієї справи істинний талант, але ні ця обставина, ні молода енергія, ні навіть небуденна врода не врятували Феріде-Чаликушу від маломістечкових пліток, бюрократичних знущань і численних колод-перепон, які суспільство з величезним запалом кидає під ноги ентузіастам.
Зрештою, все закінчується так добре, що аж не віриться, але, коли поминути отой хеппі-енд і занадто вже педальовані романтичні мотиви, то історія Чаликушу виглядає дуже навіть реалістично, більше того – інтернаціонально. На доказ цього я розповім історію, яка трапилася не в екзотичній Туреччині, а в цілком звичайному галицькому містечку, правда, дещо раніше, ніж відбувалася дія «Чаликушу». Повірте – вистачить всього, вкупі з романтичними включеннями, причому такими, які вплинули на літературу найвищої можливої проби (а всяким надто приземленим реалістам можна закрити рот – це-то відбулося насправді). Більше того, героїня нашої історії теж залишила свій яскравий слід в літературі, правда, трішки не під таким іменем, під яким вона виступатиме в нас.
Трохи раніше дії «Чаликушу»? Років на 30. Почалася вона в 1881 році.
В галицькій історії цей рік був не зовсім звичайним. Чого як чого, а тем для товариських розмов вистачало. Бувають інколи такі часові періоди, коли події йдуть особливо згущеним потоком, ніби намагаючись підготувати суспільство до ще більших грядущих змін. От, схоже, такий період і почався.
Пройшло півтора року від появи газети «Діло». Її численні вороги і прихильники все ще билися об заклад, коли нахабні журналісти дадуть за виграну і припинять випуск скандальної газети, яку правовірні громадяни навіть в руки брали тільки через полу одягу. Але, попри клопоти з цензурою, постійний брак коштів і хворобу фактичного редактора, газетка вперто виходила (і протрималася аж до 1939 року, ставши свого роду офіціозом галицького українства).
У світі було порівняно мирно, але не так, щоб дуже спокійно. Тривала тиха війна в Боснії, де опинилося чимало галичан, в тому числі ще один зі співробітників Діла, пізніший письменник, адвокат і громадський діяч, а тоді ще жовторотий вчорашній студент Андрій Чайковський.
У Львові в скорому часі розпочнеться процес Ольги Грабар з товаришами, переважно теж львівськими журналістами, а вже до літератури всі вони були якоюсь мірою причетні. Звучало звинувачення у шпигунстві на користь сусідньої держави, а репортажі з залу суду розхапувалися, як свіжі булочки. Нічого дивного, вони й досі читаються як захоплюючий детектив і досі не зовсім зрозуміло, чи дійсно підсудні вчинили ті кримінальні діяння, в яких їх звинувачували.
Натомість жителі містечка Бібрки могли перейматися іншою проблемою, яка навіть їхнім сусідам видавалася б дрібненькою. Ким виявиться новенька вчителька, яка має з початку нового навчального року працювати в бібрській школі? Це ж не абихто, а львівська, себто майже столична панна (заради справедливості – панна Юлія народилася в тому Миколаєві, який ми сьогодні, щоб не поплутати, називаємо районним, але навчалася таки у Львові), краща студентка свого випуску, улюблениця всіх професорів, особливо ж професора Партицького (сьогодні ми цього у свій час дуже поважаного пана згадуємо переважно як людину причетну до біографії Івана Франка). Ба більше – літератка! З такими обережно, а то так опише, що потім і не оправдаєшся. Неабияка сенсація для маленького містечка. З якою товариською чи політичною партією триматиме штаму новоприбула? Вона начебто русинка, чи триматиметься цього русинства, чи, як інші пожондні русини, перейде на більш благородну мову?
Майбутні колеги панни Юлії, - учасники аматорського театрику, - вже мріяли про нову актрису на роль, як тоді казали, «аманток». Їм дуже придалося б молоде поповнення, бо дотеперішня прима, вона ж секс-бомба Бібрки, панна Маня, вже була «в Єзусових літах».
Люди простіші, але такі, що мали дітей у шкільному віці, розважали, як молода вчителька буде ставитися до своїх учнів. Чи не надто сувора? Воно, звісно, не шкодить інколи якогось збиточника й покарати, але ж деякі вчителі зовсім міри не знають! (як побачимо далі, щодо цього останнього батьки таки були праві, хоча остерігатися належало не новенької вчительки).
А легковажніші особи з тими інтересами, які переважно приписують жінками, хоча вони притаманні обом статям, цікавилися, як одягатиметься львівська панна. Либонь, за останньою віденською модою (як тоді одягалися жінки, здається, в шаленій моді були турнюри?)
