![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Продовження історії художника Севери
04/12/2008 09:10 amПопередня частина
Берлін залишився Берліном?
В німецькій столиці Севера опинився напередодні нового 1942 року. З медичної точки зору його стан був – три чисниці до смерті: численні обмороження, запалення легень і висока температура. На вулицю чи в барак його, однак, не викинули, а відправили в якийсь медпункт. Випадок захотів, щоб перев’язку обморожених ніг робила львів’янка, полька з походження, пані Зося. В Севері вона відразу пізнала земляка (аж дивно, наскільки своїми почуваються слов"яни, опинившись між чужими) і прониклася до нього щирим співчуттям, можливо, також тому, що її покійний чоловік теж був художником. При нагоді пояснила, що Севера через своє галицьке походження має право на певні привілеї.
Навряд, чи я досить компетентна, щоб пояснювати різницю між генеральною губернією і райхскомісаріатом, тому коротко скажу, що режим в Галичині був дещо менш людожерським, ніж далі на схід. Тобто розстріл випадкових заложників і відправка на примусові роботи – це скільки завгодно, але самих цих остарбайтерів годували, при потребі лікували, дозволяли жити на приватних квартирах і навіть давали відпустку після року роботи. Зрештою, от дослівна цитата: “Згідно з законом, галичани мали ті самі права, що й німецькі громадяни. Заборонялося лише входити у близькі стосунки з німецькими жінками”. (Г). Причину такого лібералізму “народна етимологія” бачила в симпатіях фюрера до покійної Дунайської імперії та колишніх співвітчизників, не знаю, чи є в цьому здогаді якесь зерно правди, чи, швидше, діяла загальна тенденція: чим далі на схід, тим гірше.
Як би там не було, добросерда пані Зося добилася, що Северу відправили в госпіталь, де його лікували уколами. Сяк-так очунявши, він вже зайнявся портретуванням свого лікаря і його дружини. Той з вдячності призначив пацієнту модне електролікування, яке збило температуру, і художник нарешті дістав змогу оглянути своє нове місце проживання. “Берлін справляв враження велетенського заводу" (Г), однак під оболонкою залізної столиці все ще ховалося те богемне і декадентське місто, яке ми знаємо з “Кабаре” і “Мефісто”. В цей глибинний шар і провалився приходень зі Сходу.
Першим його місцем праці була кінофабрика, а обов’язком – виготовлення декорацій типу сфінксів і голів фараонів. За Северу тут так вчепилися, що він вирішив позбутися занадто настирливої опіки, вимагаючи подвійної оплати. Розрахунок оправдався і з кінофабрики його виставили, але він до того часу вже нав’язав знайомство з німецькими художниками, які відправили його до керівництва Академії мистецтв. Тут, оцінивши талант, йому – вже вкотре! – запропонували роль “художника-негра”. Тобто: він працював у чужій майстерні, за роботу платили і навіть щедро, але його роботи виставлялися під чужим іменем. Головним замовником була Штатс-опера. Заробіток дав можливість Севері розрахуватися з боргами – головним його кредитором була вже згадана добросерда пані Зося, - і найняти власне житло з майстернею.
Поблизу майстерні розміщувалася приватна консерваторія, якою керували особи не цілком арійського типу: власник – якийсь болгарин, а директор – невідомо яким чином вцілілий єврей, що змінив прізвище на Герберт і до якогось часу видавав себе за німця. Достеменно відомо, що він був дуже талановитим музикантом, і, як не дивно, зберіг широкі зв’язки і значний вплив у творчих колах. З Северою вони швидко подружилися настільки близько, що новий знайомий замовив свій скульптурний портрет. Портрет вийшов настільки вдалим, що вдячності Герберта не було меж. Йому вдалося влаштувати тиражування листівок з репродукціями творів Севери і організувати справжню рекламну кампанію, завдяки якій у Севери не було відбою від замовників. Цими замовниками були переважно музиканти і співаки та їх дружини. Виживали вони у найрізноманітніший спосіб – один, з професії скрипаль, тримав цукерковий магазин, де художник міг “отоварюватися” без карточок. Однак новоздобута слава мала й інші наслідки. Доволі скоро в майстерні Севери з’явилися працедавці зовсім іншого роду, з явною військовою виправкою. Оглянувши роботи, вони вирішили, що скульптор достойний куди більшої честі – портретування фюрера!
Отак перед ним з’явилася ще одна можливість придворної кар’єри. Хто знає, що би з цього вийшло, але сам “облагодіяний” вирішив інакше. Цілком можливо, що скульпторам не так важливо, кого зображати: Леніна й Шевченка, як Севера робив досі, чи Гітлера, як йому пропонувалося зараз (хай Шевченко вибачає за таку компанію), але безпомильний інстинкт аполітичної людини забив на сполох. Севера миттю зіслався на тяжку хворобу і необхідність дальшого лікування, а для святого спокою вирішив зовсім з Берліна забратися. Оскільки потрібний рік він вже відпрацював, то зібрав необхідні документи, добився тримісячної відпустки, і, слізно попрощавшись з друзями-музикантами й пані Зосею, які його щедро спорядили в дорогу, вирушив додому. Після 30-літньої розлуки...
