tin_tina | Літературна ілюстрація до попереднього

Власне, уривок з роману «Альбатроси» авторства незрівнянної Оксани Керч. Час дії – 30-і, місце – різні місцевості Західної України і Париж. Герої – те, що називається творча богема: художники, літератори, музиканти. По сторінках роману прослизають Антонич (Богдан Явір), Новаківський, Труш, в певних персонажах вгадуються Катря Гриневичева, Олена Теліга (гарна поетка з Варшави), Донцов, Винниченко, запевняють, що навіть головний герой, художник-модерніст і поет мав свого прототипа (не знаю, дещо в ньому мені нагадує Гординського, але відмінності теж досить радикальні). Назва книжки символічна: альбатрос – пташка неперевершена в польоті, але цілком безпорадна на суші, герої ж вважають себе альбатросами, яким так і не вдалося злетіти.
Коли б я хотіла зацитувати свій улюблений фрагмент «Альбатросів», мабуть, довелося б переписувати весь роман. Тому я обмежуся епізодом, безпосередньо зв’язаним з нашою Атлантидою.

              «Ми відвідали Кобрина, що його називають Пабльо Непікассо. Він викінчував реклямову афішу.
             - Ви на мене не оглядайтесь, я маю багато новин, дуже важливі справи. Перегляньте собі найновіше число… Я зараз… - сказав він, не відриваючись від роботи.
               На столі лежали інші розпочаті графічні праці, обкладинки, екслібриси, грамоти. По кімнатах крутилися люди, декотрі підганяли усміхненого господаря, інші виходили, безнадійно махнувши рукою. Обіцяли вернутися ще сьогодні або завтра вранці. Побачивши нас, поволі порозходились усі. Тоді Пабльо Непікассо кинув роботу і зняв зі стіни гітару. Побренькуючи, слухав уважно Чуба і всяких новин. Я всміхнувся на вид гітари, усміхнувся чудовим усміхом графік.
          - Ви рахуєтесь членами АНУМ. Я давно вас чекав. Нові сили в організації. Кожного четверга засідання. І малюйте. малюйте… - так почав він, але миттю пригадав собі телефонний виклик. Він залишив нас на хвилинку, розклавши перед нами книжки й журнали із Східної України. Ці книги про мистецтво діставав він довкільними шляхами з Москви через Варшаву. Вони лежали в шафах, на полицях, обкладені власноручно мальованими обкладинками.
         - Він має зв’язки з усіма українськими мистцями, але то з усіма, дослівно в усьому світі, - обізвався Чуб. – Ось тут, у ці зошити, він уклеює найменшу згадку про наше мистецтво. А тут його листування. Цих листів немало було б для нормального архіву. Розумієш, що це за людина?
         Чубові пояснення мене непотрібно бентежать. Я й сам почував себе в малому двокімнатному мешканні худенького майстра, наче в якому пантеоні. Він уже вбіг, знову взяв гітару в руки і втаємничував нас у малу частину справ, зв’язаних з мистецтвом. А він їх має безліч на голові.
       - Бігав увесь ранок з картинами Мокієнка по наших меценатах, бо помирає з голоду в Парижі. Думав продати ці пейзажі, що залишились після виставки. Вночі робив коректу останнього аркуша «Мистецтва». Вийде в наступному тижні. Ви не смійтесь, Чубе. В наступному тижні вийде! Я повторяю це вже третій місяць? Але це вже справді. Так, вийде. Розіслав листи про участь в осінній виставці. Виставка ця – не жарти! Маємо експонати з-за кордону. А все те без рам, без підрамників. Добути підрамники. Все на нашій голові, - і взяв бадьорий акорд. – Кліше до каталогу вийшли чудові, бачили? А зверніть увагу на останнє число «Образотворчого мистецтва». Погляньте, будь ласка, а я запитаю добродія, чого йому ще більше треба, - він вибіг до кухні й там переконував якогось сутулого пана. «Я ж обіцяв зробити – зроблю? Завтра обов’язково! Вже майже готово».
         Ще оглядаємо монументальні панно Седляра, Падалки, проекти килимів Кричевського, декорації Петрицького Це справжнє велике мистецтво й українське. Велике й органічне.
         Непікассо хитає головою, приговорює, обіцює й випихає замовника легенько за двері:
            - Казав, що зроблю? – зроблю.
             - Так, так, але коли?

- В… суботу, неодмінно.
- Скільки ж то вже тих субот…
Для відпруження нервів він тягне несхибною рукою ідеальний орнамент. Він у цьому неперевершений. На стіні висить рекляма пудри – трошки опецькувата Венера.