Шептицький, Сліпий, Хомишин та інші

[tin_tina]

Закінчивши нарешті з Целевичем і його показами, переносимося на кілька років вперед, до осені 1944 року. З одного боку, чимало за той час помінялося – Львів побував німецьким і знову став радянським, не стало деяких наших попередніх знайомих (того самого Целевича та й митрополит доживає останні дні), але й з’явилися нові, котрі досі так яскраво себе не маніфестували (мається на увазі певний особник, відомий як Карін-Даниленко ). З іншого ж боку – ніби й далі триває 1939 рік і знову виникають ті самі суперечки про мову, походження митрополита Шептицького та стосунки між «більшовиками» (увага! вони вже намагаються так не називатися) та місцевим населенням.

Отож, презентую «Оперативне повідомлення 5-го відділу  2-го Управління НКДБ УРСР про митрополита УГКЦ Андрея Шептицького та його оточення». Хто автор цього повідомлення, невідомо, ясно тільки те, що він одночасно «стукає» і на УГКЦ і на тих, хто стукає на УГКЦ. Розмовляє він з Г.Костельником. Причетність доктора Габора до дивізії «Галичина» не є ніяким секретом. Сам він пояснює цей факт так: дивізію організовували, щоб врятувати ту молодь, якій загрожували ще гірші речі типу розстрілів, ув’язнення і примусових робіт під бомбами, були цілковито певні, що на фронті дивізію не використають і саме тому він і послав туди двох своїх синів. Зрештою, командування дивізії намагалося домовитися з більшовиками, щоб перейти на їх бік, а, діставши відмову, дивізійники переважно пішли в бандерівці. Що, звичайно, куди менше зло і саме так сприймається обома співрозмовниками.

Щоб церква якось вплинула на бандерівців – вибачте, але спершу дотримуйтесь власних обіцянок про амністію, а то тих, хто з’являється з повинною, відправляють «на далекий восток – в Сибирь». Ми ж, себто церква, не маємо особливого впливу на бандерівський ліс, хоча й маємо вплив на маси.

І тут починається сам цимес.

«Большевики прекрасно знают, что наша церковь в Западной Украине имеет большее влияние на массы, чем они, но, конечно, большевики нам этого не скажут.

Наши крестьяне не любят большевиков и не любят очень – почему? Потому что большевики не умеют себя вести на западе. На востоке они, возможно, и имели бы успех, но в наших краях, где на народ оказала влияние западная культура, большевики не умеют себя вести. Они – прекрасные дипломаты, но, как говорят наши селяне, голодранцы, все берут, все дерут, на все смотрят с завистью. Это, конечно, беда, но есть вещи похуже. В настоящее время большевики стали большими русскими империалистами, чем это было в 1939 году.

Что мы сейчас наблюдаем? Надписи везде в городе на русском и польском языках. Приказы, анкеты – на русском и польском языках, украинского языка как будто не существует. В городе, обратите внимание, вывешен приказ за подписью Иорданского на русском и польском языках.

Приходит наш человек в банк по делу, ему предлагают заполнить анкету на русском языке. Он заявляет, что я русского языка не понимаю, ему отвечают: «Пишите по-польски». Наш человек отвечает, что он может заполнить анкету только по-украински. В банке настаивают: «Нет, пишите только по-русски или по-польски».

В борьбе с украинцами активно используются поляки, т.е. делается то, что делалось и немцами. Вот, например, на днях, во Львове арестовали известного нашего украинца Хруцкого Сергея (напевно, цього, , але, якщо так, то дані вікіпедії не відповідають дійсності), между прочим, православного вероисповедания. Арестовали его по доносу одной польки по фамилии Казицкая, а, между тем, Хруцкий по доносу этой же самой Казицкой был арестован за просоветское настроение в период оккупации немецкой полицией.

Такие факты вызывают только ненависть населения и украинской интеллигенции к большевикам. Большевики не понимают или не хотят понимать той глубокой ненависти, какая у нас существует к полякам потому, что мы жили с ними, знаем их».