tin_tina | Шептицький, Сліпий, Хомишин та інші (Reply)

Отож, продовжимо. Доведеться, мабуть, зробити невеличкий відступ з, так би мовити, критикою джерел. Свідчення Целевича, уривки з яких ми читаємо, є джерелом специфічним – вони дані під час допиту, людиною, яка була далеко не в нормальному становищі (на волю він, нагадаю, так і не вийшов, помер начебто в 1942 році, а хто зна, чи не був розстріляний ще раніше – багатьом таким страченцям потім виписали «смертні білети» саме 1942 роком). Не кажучи вже про те, що його покази потім переписувалися, можливо, і редагувалися, і теж не з метою якось «обілити» описаних осіб. Навіть і незалежно від цих факторів, Целевич, як і всі живі люди, мав свої уподобання і на самого митрополита та його оточення, як бачимо, жодних особливо компрометуючих показів не дав, зате розділяв доволі поширену в тодішньому суспільстві неприязнь до «західників».

Все-таки вважаю, що ці покази мають чималу цінність. Писалися вони, як вже зазначалося, не з памфлетною метою, а для суто практичного використання, тому там відсутні звичні для читача а-ля галанівських опусів сюжети про коханок єпископів, зажерливих сільських попів (навпаки, підкреслюється, що в своїй масі духовенство було доволі матеріально убогим, а, наприклад, єпископи-помічники ще біднішими, ніж сільські священники, які, принаймні, мали прибуток з церковних земельних володінь), всю церкву як знаряддя денаціоналізаторів і т.д.

Звичайно, описані особи аж ніяк не були ангелами і можна, при бажанні, знайти в них чимало відхилень від світлого образу християнського мученика. Однак, коли дійшло до випробувань, які нам не дай Боже пережити, практично ніхто з них не відрікся і не купив собі життя і свободу ціною совісті. Дуже нечисленні винятки... що ж казати, крім того, що винятки були і всі ми їх знаємо.

Закінчивши відступ, я знову повернуся до цитування показів Целевича, але вже остаточно перестану розділяти компромат і панегірик. Мені завжди дуже подобався прийом, описаний Ю.Мушкетиком в повісті «Суд над Сенекою», як спершу студенти-дослідники збирали в одну папочку аргументи «за» давньоримського мудреця і філософа-стоїка, в іншу – «проти» наставника Нерона, рабовласника й мільйонера, але пізніше хтось всі документи перемішав.

Я попросту вибиратиму цікаве мені особисто, а ви вже самі вирішуйте, в яку папочку його запхнути.

Станіславське єпископство – персоналії

«Епископ-помощник Лятычевский (насправді Лятишевський)

Человек умный, тактичный. Но все же епископ Хомышин устранил его от влияния на церковные дела, подобно тому, как и других членов епископского совета. Он является первым кандидатом на пост епископа в Станиславе.

Доктор Бойчук и доктор Назарук имеют большое влияние на епископа Хомышина (На цьому місці я цікаво наставила вуха, оскільки згадуваний доктор Назарук – відомий письменник і журналіст Осип Назарук, автор добре відомого роману «Роксоляна». На жаль, саме про нього Целевич не сповістив нічогісінько, не знаю вже, з якої причини, найбільш ймовірно тому, що Назарук виїхав на еміграцію, а 31 березня 1940 році вже й помер від хвороби серця. Але Авксентій Бойчук теж був доволі цікавою особою, про нього сповіщалося таке:)

Доктор Бойчук является ректором духовной школы в гор. Станиславе, а также ведает хозяйственными делами Станиславского епископства, человек он молодой и энергичный. Родом он из Буковины, в гимназические годы был православным. Бойчук в духовной школе ввел строгий режим, в которую принимал кандидатов, давших обязательства при получении духовного сана не вступать в брак.

По поручению епископа Хомышина он неоднократно ездил в Ватикан, а также к нунцию – представителю Ватикана в Варшаве. О Бойчук рассказывают, что во время пребывания за границей он одевается в светское платье и ведет разгульный образ жизни, сожительствуя с актрисами. (ну, актрис перевірити складно, але в описуваний час Бойчук теж, як я розумію, опинився на еміграції, порушивши строгу заборону свого духовного зверхника).

Среди священников большим авторитетом пользуется у епископа Хомышина священник Барановский, проживающий в одной из деревень вблизи гор.Станислава. Это отец сыновей Барановских, которые являлись членами «УВО», один из которых являлся польским провокатором, а второй – член руководства заграничной организации «ОУН» (не маю тут ні часу, ні змоги займатися трагічною історією братів Барановських, бажаючі можуть заглянути хоча б сюди - на початок)»

Переходимо тепер до Перемишельського єпископства.

Його тодішній зверхник, єпископ Коциловський (в нашому джерелі чомусь пишеться Коцеловський), у суперечці між восточниками і західниками займав проміжну позицію, відповідно, не тішився особливими симпатіями Целевича.

«Епископ Коцеловский человек упорный и нетактичный. Несколькими нетактичными поступками, в частности, насильным проведением запрещения вступать в брак священникам, противопоставил себе украинскую интеллигенцию, которая несколько раз писала жалобы о нем в Ватикан. Необдуманной политикой латинизирования униатской церкви, в частности – богослужения, вызвал возмущение среди крестьянских масс, в результате которой население нескольких деревень Лемковщины оставило униатскую церковь и перешло в православную.

Епископ Коцеловский не принимает никакого участия в общественной жизни и деятельности украинского населения, абсолютно не отпускает средства на содержание различных культурных, просветительных и благотворительных обществ.

Коцеловский – человек очень скупой, провел несколько судебных процессов о денежных делах со своими священниками.

Помощник епископа Лакота (Григорій, інформацію про нього можна знайти тут ) – человек тактичный, умный и авторитетный среди духовенства. Он, несомненно, является как личность наиболее видная, чем епископ Коцеловский (мабуть, наші лейтенанти таким костурбатим способом хотіли перекласти речення «Лакота є більш значною постаттю, ніж Коциловський»), в будущем он должен занимать более видную роль».

Інші особи з єпископства

«Прелат Качмар. Он был священником в Лемковщине и вел большую борьбу против полонизации лемков. По требованию польского правительства ушел с Лемковщины, а епископ Коцеловский сделал его членом епископского совета (вже з цього зрозуміло, наскільки обережно треба сприймати твердження про беззастережне угодовство «західників») Человек энергичный, хороший оратор и организатор. Пользуется большой популярностью среди украинского населения и духовенства, принимает активную деятельность среди украинских общественных организаций.

Каноник Грицеляк . Доверенное лицо епископа Коцеловского. Это тип жулика, который путем подхалимства добился своего авторитета у Коцеловского. Его очень ненавидит духовенство этого епископства. Я думаю, что он легко выдаст все тайны епископа.

Каноник Гринек. Человек преклонных лет. Продолжительное время был председателем украинского товарищества «Ридна школа».

Священник Кмит (Юрій) проживает в деревне Рудецкого района. Писатель, написавший сборник рассказов о жизни крестьян бойков (а також уклав словник бойківської говірки і збирав етнографічні матеріали). В 1938 году у одного из крестьян в деревне района Рутке, где был священником Кмит, состоялось «чудо», было обновление иконы. Этому вымышленному «чуду» была придана большая реклама, туда начали съезжаться религиозные фанатики со всей Галиции. Кмит принимал все меры, чтобы на месте появления этого «чуда» построить церковь и популяризировать эту местность на всю страну».

Ну що ж, думаю, що персоналій маємо досить. Хотілося б мені ще процитувати деякі загальні міркування з показів Целевича, але відкладу це на наступний раз.

Всіх вітаю зі святом! Перепрошую, що я з цього не розпочала, але для мене найбільшим, майже неосяжним святом була б можливість врешті повернутися до нормального життя.