Омирова Ільйонянка

Агамемнон Андрійович та інші казуси

Оскільки сьогодні я не маю особливої сили на дальші екскурси, то просто процитую абзацик із післямови Ан. Білецького до обговорюваної «Ільйонянки»:

«Якщо тепер такі форми батьківських (патронімічних) імен, як Атрієнко, Кронієнко, Пільєнко викликають у читачів гумористичний ефект, то у вісімнадцятому сторіччі цей ефект ще не досяг того ступеня, який тепер характеризує травестію типу «Енеїди» Івана Котляревського. Ще один російський перекладач українського походження, Киріяк Кондратович, без настанови на травестійний ефект уживає: Юпітер Сатурнович, Агамемнон Андрійович (так!), Аякс Теламонович тощо (в повному рукописному прозовому російському перекладі)».

Глянула я заодно на біографію цього Кондратовича – ех… І коли ми вже перестанемо бути дядьками отечества чужого?

Ну гаразд, щоб трохи веселіше. Траплявся мені колись переклад, здається, античного роману «Ефіопіка», де герої зверталися до бога Аполлона на «ви».