Омирова Ільйонянка

Царі, князі, гетьмани і отамани

Якщо хтось пригадує, в процесі перекладу «Жриць, амазонок і чарівниць» дуже мене непокоїло питання, чи годиться називати древніх правителів царями. Річ навіть не у російському походженні такої традиції — як мені цілком слушно зауважили, колядки, в яких згадується «тріє царі», цілковито українські, хоча б тому, що у польських є «три крулі», а російських колядок не існує взагалі.

Правильніше було б таке: слово «цар» у мене особисто викликає асоціації із більш сучасним абсолютним монархом-самодержцем. Натомість древні правителі, всі ці Менелаї-Ідоменеї-Нестори за обсягом повноважень швидше князі. Навіть верховний цар Агамемнон не всевладний і формально йому підлеглий Ахілл лає свого зверхника останніми словами і робить це принародно.

Можна б сказати, що це мої особисті глюки, бо таки до царів-Едіпів усі звикли. Але такий знавець древніх цивілізацій. як Ігор Дьяконов (хто ще не читав його книг і спогадів, а шукає щось цікаве і розумне, то дуже раджу) теж вважав найкращим наближенням до титулів правителів древності слово «князь». Хоча чудово знав, що це слово не таке дуже давнє, молодше від царя, і не слов’янського, а наче германського походження.

Отож тим читачам, які не поведені на царях, варто заглянути до перекладу Руданського. Отам вже цю вельможну галайстру титулують усіляко — є і царі, і князі, і гетьмани, і отамани.

( Read more... )

Що ж на це упорядник видання 1973 року та автор післямови, Ан.Білецький? А нічого.

«…навіть у максимально можливому наближенні до епохи і культурно-історичної обстановки оригіналу в сучасних нам перекладах залишається неминуча модернізація, пов’язана з загальним характером лексики і фразеології мови, якою перекладається «іномовний, інокультурний, іноепохальний» оригінал. Коли в перекладах «Іліади» і «Одіссеї» з’являються «царі» замість «анактес», «басілейс», «косметорес» тощо, то ми цей анахронізм, очевидно, вже не відчуваємо як такий, хоч тут ідеться про певну «ретроспективну проекцію» середньовічного терміна в обстановку мікенської епохи.

До речі, коли б на місці «царя Агамемнона» чи «царя Пріама» опинилися б «король Агамемнон» чи «король Пріам», ми, очевидно, запідозрили б у цьому зухвалий замах на нашу перекладацьку традицію».

Не замахуючись на традицію, залишімо вже тих царів, хай собі. Завважу тільки, що існує-таки конкуруючий вплив більш західної традиції «королів» (західноєвропейцям взагалі в цьому сенсі легше, їм не доводиться розриватися між царями і королями), а також те, що скандальний витвір Макіавеллі «Il Principe» — «Володар», «Правитель», — інколи перекладається також як «Князь». А ще є стійкий вираз «князь темряви».

Наступна проблема — вимова. особливо власних назв…