Шептицький, Сліпий, Хомишин та інші

Я думаю, нікому не треба особливо доводити те, що західноукраїнське суспільство міжвоєнного періоду було дуже сильно поділене чи, як тоді висловлювалися, зрізничковане. УГКЦ не була винятком. Внутріцерковне протистояння по ліній «восточники» проти «західників» було не єдиною, але дуже істотною домінантою громадського життя.

Давайте розберемося, що ж це за восточники і що за оксиденталісти. Тут я вкотре закликатиму – якщо вам відомі моделі з подібними назвами з інших країн (скажімо, слов’янофіли проти лібералів, де слов’янофіли начебто схід і начебто реакційні, а їхні противники, відповідно, прогресивний захід), не поспішайте їх накладати на галицькі реалії! В нас все було не так, як в людей, отож восточники (які добивалися автономії церкви навіть під зверхністю Ватікану, введення в богослужінні української мови і дотримання власних обрядів) мали громадську репутацію сили передової і прогресивної, натомість західники вважалися темними обскурантами і реакціонерами. Відповідно, навіть спроби західника Хомишина ввести нарешті новий (григоріанський) календар негайно приймалися в штики як витівки реакції.

До календаря, звичайно, справа не зводилася. Західники пропагували, інколи навіть силоміць нав’язували традиції римо-католицької церкви. Раніше не раз згадувалося про справу з целібатом, яка буквально сколихнула все тодішнє суспільство і дуже сильно відбилася навіть в художній літературі. Ті, що читали «Сестер Річинських», пам’ятають, можливо, таку собі тітоньку Меланію, яка вивезла двох своїх підростаючих дочок, щоб бідолашні дівчатка мали змогу показатися в більшому світі (так, Коломия, прообраз Нашого, була для мешканців села великим світом). Як гірко ця тітонька нарікає, що через сприяння єпископа тільки й чуєш, що то там, то там на парафії засів целебс, відповідно зменшився ринок женихів. Але коли б тільки це! Молоді целебси чи то не могли, чи й не хотіли якось усмиряти свою природу, отож раз-у-раз доходило до скандалів, через що парафіяни навідріз відмовлялися від ксьондзів-парубків. (Випереджаючи можливі питання, це я суто про віртуальну реальність роману Ірини Вільде, однак думаю, що вона не дуже розходилася з дійсністю).

Відповідно, не тішилися громадськими симпатіями ні самі західники, ні їхній лідер, станіславський єпископ Хомишин. Наш інформатор, Целевич, характеризує його так:

( тип упрямого, недоверчивого, завзятого кулака )

Далі Целевич починає характеризувати окремих осіб зі Станіславського та Перемишельського єпископств, але ми поки що цю частину пропустимо, а перейдемо до фрагменту, з якого зрозуміло, чому стосунки між восточниками і західниками, себто між митрополитом Шептицьким і єпископом Хомишиним у міжвоєнний період всі джерела дружно характеризують як у кращому випадку прохолодні (пізніше перед обличчям спільного і дуже грізного противника ці стосунки загалом нормалізувалися і дійли до стану Burd Triede - мир в обложеному місті, як висловився Г.Костельник, але ми саме про міжвоєнний період)

«Враждебные отношения между униатскими епископами

( Єпископ versus митрополита або Зембанк )