Ще один судовий процес раннього модерну

Попередня тема так мені сподобалася. стільки цікавих обставин ми при її обговоренні виявили, що я певний час почувалася наче присутньою на судовому процесі десь так в середині 17-го віку. Виступають представники обох сторін, одні запевняють: князь Корецький, себто позвана сторона, безумовно, переборщив і втратив обличчя, але загалом був у своєму праві.  – Нічого подібного! – запевняють позивачі, - грубо порушив основи конституційного ладу і не дивно буде, якщо Річ Посполиту невдовзі шляк трафить при такому нехтуванні закону і прав людини, себто шляхтича.

- Нікчемна наша свобода в Польщі, якщо стільки в ній свавілля! Вчинок князя ганебний і нечуваний, повний зухвальства, зради, розпусти, жадібності, жорстокості. Це зневага для Вашої Королівської Мосці. Дивувався б я, коли б хтось смів його захищати, ворога цноти, вольності, свободи, Бога і людей.

Однак давайте поки що корецьку історію облишимо, хоча застерігаю за собою право ще раз до неї повернутися і представити ту її реконструкцію, більше психологічну, ніж детективну, яка мені в даний момент видається найправдоподібнішою. (Це, звичайно, тільки мене стосується, всі інші вправі обговорювати те, що їм видасться цікавим). Візьмемо собі заради розминки тему простішу, в якій, Dei gratia, не буде ні князів (не люблю я цієї верстви!), ні потрійних смертоубивств з кривавими привидами. Хоча будуть речі повсякденні: сімейно-майнові суперечки, а також свого роду відображення великої історії в малій, сімейній.

Цей сюжет я випорпала в книзі Ірини Ворончук «Родоводи волинської шляхти», де він приведений на сторінці 147 як один із «зразків актів, наповнених родовідною інформацією». Зацікавив він мене як тим, що йдеться про представників загалом знайомих родин, так і вже згадуваним відображенням війн і всяких пертурбацій великої історії (можемо довідатися, як у повсякденній невимушеній атмосфері добрі волиняни називали правителя сусідньої держави), а ще тим, що ця справа має деякі спільні риси з колись вже нами згадуваним процесом володимирського підкоморія Олександра Семашка проти його двоюрідної сестри Богдани, інтереси якої представляв її вітчим Іван Чаплич. Якщо коротко, то Олександр Семашко, найближчий родич Богдани з батьківського боку, що розпоряджався маєтками, успадкованими нею від батька на час малолітства панни, намагався видати свою двоюрідну сестру за свого кандидата, запевняючи, що в іншому випадку вона мала б бути позбавлена батьківського спадку. Натомість вітчим і мати дівчини, за її згодою, хотіли влаштувати для неї інший шлюб, твердячи, що жадібний Семашко не так дбає про щастя родички і виконання волі її покійного батька чи діда, як про власну вигоду, намагаючись звільнитися від звіту за опікувані маєтки. Зрештою суд став на сторону Богдани, її матері й вітчима.

Дана історія дещо схожа, хоча тут розпорядники-опікуни вимагали переділу спадку не на власну користь, а на користь іншої своєї підопічної. Зрештою, от як виглядала справа.

( Read more... )

Ото і вся справа, нам, як звичайно, пропонується розшифрувати мотиви обох сторін. Мені здається, що крім чисто кланових інтересів, тут могли спрацювати й економічні мотиви: чи не домовлялися обидві сторони зі своїми колишніми підопічними, себто Марією і Ганною, що у випадку виграшу процесу обидві жінки і їх мужі не вимагатимуть звіту по опіці? Хоча, можливо, таке припущення кривдить добрих волинян і йдеться тільки про зачеплене самолюбство плюс зрозуміла прихильність до родичок, що виросли під їх наглядом?