Дарія Віконська

     Вже котрий рік підряд вислів: «літо – час відпочинку» викликає в мене хіба що легку усмішку. Який там відпочинок, коли на мене з завидною регулярністю валяться все нові й нові роботи. Звичайно, під претекстом: «На канікулах і так робити нічого». І спробуй поясни, що в мене тих канікул всього 28 днів, а реально – добре, коли половина з того.
    Це літо теж не стало винятком, замовлення, від якого я через слабкість характеру і хронічний брак коштів не відмовилася, доволі велике, замовники мешкають досить далеко (пейзажі надзвичайні і більше схожі на За-, ніж Передкарпаття, але дорога...). Отож на власну тему я бозна-коли зберуся, а поки що перепощуватиму знайдені у старих журналах цікавинки.
    Будь ласка, не смійтеся з цієї моєї манії, себто з любові до старих журналів. Там часто трапляються речі, яких і в сучасному інфосвіті не знайдеш, от хоч би у «Всесвіті» №3-4 за 1995 рік є таких аж три. Доволі велика стаття про кіно Фасбіндера (я час від часу потрапляю в наркотичну залежність від його стрічок), текст виступу італійського славіста Санте Грачотті «Українська культура XVII ст. і Європа» - про зарубіжну україністику і українське бароко. І кілька сторінок, присвячених Дарії Віконській.
( Read more... )

    Я б хотіла написати про це інакше... Про Джойса, «Райську яблінку», «За державну бронзу» пера Дарії Віконської. Але вийшло таке. Вибачте.