Лісова пісня

                Джерела та інтерпретації

            Почнемо з фольклору. Безпосередньо звідси – Русалка, “Той, що греблі рве”, Потерчата, Куць, Злидні, Водяник, але це, так би мовити, нижчі службові духи, статисти п’єси. Все ще схожі, але вже олітературені, віддаленіші від фольклорних зразків – Лісовик, Перелесник, Польова Русалка. Справжня фольклорна мавка чи нявка значно більше нагадує персонажів дяченківської “Відьомської доби” (куди вони втрапили з “Тіней забутих предків” Коцюбинського транзитом через фільм Параджанова), ніж героїню Лесі Українки. Можливо, найближчий прообраз Мавки – гуцульська “лісна”. Ця “лісна” розважається тим, що приворожує хлопців, прибравши облік коханої дівчини, виманює в ліс і там спокушає на еротичні втіхи. Хлопець через це сохне і може навіть померти, а врятуватися може розповідаючи спокусниці казки (допомагає також рослина з магічними властивостями – одолян). Але і цей прообраз, як бачимо, дуже й дуже несхожий на Мавку літературну, в якої не залишилося нічого демонічного.
( Read more... )

               Тут можна б було прослідкувати за умовисновками Домонтовича: “от хто б досконало вписався в постмодерністський дискурс, якби дожив до нашого часу!”, “вправний ідеологічний жонглер”, “шулер, що грає крапленими картами”, найзагадковіша постать в українській культурі ХХ-го століття, але залишу його на більш-менш віддалене майбутнє. Все-таки, не треба навіть так, як Домонтович орієнтуватися в питаннях релігії, щоб впевнено визначити, хто з героїв п’єси цілком собі язичник, а хто проходить дещо неканонічний, але християнсько-мученицький шлях здобування душі через самопожертву. За твердженням Оксани Забужко, першими, хто звернув на це увагу, були критики феміністичного табору. І це могло стати доказом того, що подібний підхід спрацьовує навіть тоді, коли аналізований текст не є специфічно феміністичним. (А “Лісову пісню” важко назвати “прославленням жіночого” – на одну Мавку там припадають принаймні дві малоприємні особи жіночої статі: мати Лукаша й Килина).