tin_tina | Князі Ружинські - пані Софія (Reply)

Якщо вже з кимось порівнювати Софію Ружинську, з дому Карабчієвську, то, напевне, з найхарактернішою дамою попереднього покоління, себто з Ганною Сокольською, панією Борзобагатою Красенською. Як і пані Ганна, Софія Ружинська найвище цінила розваги Беллони і, доки її муж здобував лаври в Московській державі, сама влаштувала невелику домашню війну. Якщо врахувати, що вона зважилася наїхати на Черемошну – містечко, що належало могутнім і відважним Корецьким (точніше, Юхиму Богушевичу Корецькому, дружина якого, уроджена Ходкевичівна, відома була з частої зміни конфесій), то можемо тільки аплодувати відвазі волинської амазонки.

За що там у них пішла суперечка, не знаю, але в 17 столітті це було так само просто, як і в 16-у. Нескладно було пані Софії і союзників знайти: під її знамена дружно стали Адам Ружинський (напевно, той сам Адам Григорович Ружинський Наримунтович, згадуваний у попередньому пості), Адам Олізар, білоцерківський підстароста князь Іван Дмитрович Булига, київський гродський суддя Михайло-Сила Новицький, Олбрехт Брестський – і так у неї набралось шеститисячне військо, навіть свого чоловіка перевершила! З озброєнням теж все було гаразд. Майже дослівно цитуючи відповідний судовий акт (І.Новицький, за його твердженням, тільки деякі незрозумілі слова підправив. Може, й жаль, краще б оригінал, але що вже є), виглядало це так:

«Съ великой арматой, с пищалями, пушками, ружьями, мушкетами, сагайдаками, съ копьями, рогатинами, и инымъ войнѣ надлежащимъ оружьемъ, конно и пѣшо, оружно съ знаменами, бубнами, трубами и литаврами, обычаем вражескимъ, на городъ и замокъ, силой, насильем, нежданно, негаданно, съ великими силами наступивъ и наѣхавъ, первѣе всего тѣмъ всѣмъ войскомъ замокъ и городъ вокругъ обступивши, пушки, пищали, армату на городъ и замокъ направивъ, а въ трубы, литавры и бубны ударивъ, и крикъ учинивши великій, из пушекъ, пищалей и ружей стрѣлять почали; а послѣ, ударивши штурмомъ на городъ и замокъ, до самого вечера, языческимъ вражескимъ свычаемъ, великой навальностью добывали. А городъ и замокъ великою силою добывши, в мѣстечкѣ и замокѣ мужчинъ всѣх и женщинъ, беъ всякой пощады, безъ Божьяго страха, жестоко, безжалостоно, съ женами, с дѣтьми побили, стрѣляли, посѣкли, замучили и поранили; а город и замокъ розграбивъ, языческимъ, вражеским свычаемъ до корня спалили и ни во что повернули».

Овдовівши, пані Софія зовсім не змінила свого способу життя і стосунків з сусідами. Як воно звичайно й буває, вона невдовзі пересварилася зі своїми соратниками по черемошанському походу. Як значиться в судових актах, княгиня Ружинська захопила маєток Михайла-Сили Новицького, продовжували сварки з Корецькими і Тишкевичами, натомість білоцерківський підстароста, князь Ян Курцевич-Булига (її колишній сподвижник, в найближчому майбутньому обрав духовну стезю і закінчив життя як архієпископ суздальський, взагалі ж ті Курцевичі-Булиги вартують окремого і детального вивчення, народ, видається, ще той), ограбував її маєток Романівку.

Найбільш грандіозним діянням княгині Софії цього періоду було вирубування дерев у дібровах литовського надвірного підскарбія Остафія Тишкевича: здобич вивозили на сотнях підвод, возний нарахував більше сотні тисяч пеньків дубів і беріз. Іншого разу княгиня на чолі загону з 1800 осіб наїхала на маєток київського підкоморія Самійла Горностая, а він у той сам час закрав на її котелянських землях до десяти тисяч копиць хліба. Ще вона начебто зруйнувала укріплений Нехворощівський замок, але тут документи не зовсім ясні. Може, не до кінця зруйнувала. Може, яку прибудову залишила.

От такими методами вдовиця Ружинська повернула собі всі володіння покійного мужа, а тоді вирішила, що їй, як слабкій жінці, придався б надійний супутник життя. Невдовзі вона вийшла заміж за віленського каштеляна Єроніма Ходкевича. А всі її противники дуже скоро пересвідчилися: якщо раніше їх ганяла і грабувала княгиня Ружинська, то тепер те саме чинить «віленська пані».

Що цікаво, двоюрідним братом пані Софії був добре відомий з історії Самійло Лащ, знаний паливода 17-го століття, заслужений баніт. Мало того, що брат, але, можна сказати, вихованець – він виріс при дворі Романа Ружинського під опікою кузини. Як вважається, він був співучасником наїзду на Черемошну. Вбившись у колодки, він достойно відплатив своїй опікунці, відібравши в неї успадковані від чоловіка маєтки. Здихатися нав’язливого братчика пані Софія зуміла тільки відпродавши колишню Ружинщину Томашу Замойському.