tin_tina | Пісні літературного походження (Reply)

     Все-таки інформаційна ера має свої переваги. Як приємно у понурий, з дощем і мокрим снігом, хоч і квітневий день грітися при включеному автономному опаленні, читати електронну книжку і обмінюватися коментами зі знайомими. Бо інакше довелося б грітися при пічці, читати звичайну паперову книжку і писати довгі листи (гусячими перами).
   Це я до того, що планую на найближчі дні взяти тайм-аут. І ЖЖ працює через пень-колоду, і електронну книжка треба освоїти (ага, нарешті купила після кількамісячного обдумування і вибирання, це саме по собі «могло б бути сюжетом для невеликого оповідання»), і книжка Кошиця вже добрий місяць чекає, коли ж я зволю її прочитати. А потрібна вона мені на те, щоб продовжити «пісенні подорожі», бо й недаремно називається «З піснею по світу».
   А щоб ви тут без мене не надто нудьгували і не розслаблялися, то от дві теми для роздумів.
   Перша, за яку я дякую мшф

logiyko (дуже сподіваюся, що в нього у найближчі дні не виникне потреби видаляти ЖЖ, та й нащо допомагати ДДОСителям?) – широковідомий романс «Ніч яка місячна», який чи то є, чи не є прообразом іншого, не менш відомого, умовно названого «Романсом кохання» (є ще кількоро назв). Сама я з цього приводу висловлюватися поки що не хочу, але от цікаве посилання, яким люб’язно поділився

logiyko (це третя частина, читайте всі три), ще одне посилання, за яким є кілька відео , а от ті відео, які мене найбільше дістали

Друга – це теж романс, може, теж популярний, але, чесно кажучи, доволі попсовий. З якогось часу його облюбували ті випускники різних навчальних закладів, що зустрічаються через 10-20 і т.д. років постфактум, а ще на весіллях його люблять поревіти. Мається на увазі «Час рікою пливе», мене в даному випадку зацікавила еволюція тексту. Найпоширеніший варіант (той, з зустріччю при дорозі і вже не такими вустами), думаю, всі знають. Як вважається, його прообразом послужили відразу два вірші: Франка – «Як почуєш вночі»

Як почуєш вночі край свойого вікна,
Що щось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна.
Не дивися в той бік, моя пташко!

Се не та сирота, що без мами блука,
Не голодний жебрак, моя зірко,
Се розпука моя, невтишима тоска,
Се любов моя плаче так гірко

і Богдана Лепкого. Тут навіть назва співпадає – «Час рікою пливе». Але сюжет кардинально змінився. Зрештою, читайте.

Час рікою пливе...
Я побачив тебе
На проході в міськім огороді.
І дивився, дивив,
Довго очі трудив,
Бо впізнати тебе було годі.

Та ж стать рівна, струнка,
Та ж голівка мала,
Очі сиві, палкі, говірливі,
Лиш уста мов не ті,
Мов чужі, не твої,
Маломовні, сумні, нещасливі.

Ті дрібонькі уста,
Що, мов пташка пуста,
Щастя повні були, все розмовні,
Так упрямо мовчать,
Наче кару терплять,
Що були не досить правдомовні...

На той вид тяжкий сум
Обгортає мій ум,
Похоронні нути в серці чути,
Невмолимий докір
Вилітає в простір:
«Як ти міг, як ти міг позабути?».

Не забув тебе я,
Хоть взивав забуття,
Не було позабути спромоги,
Лиш непривітний час
З серця квіти обтряс
І поніс їх на інші дороги...

От, ніби, і все. Приймаються всякі пропозиції: відомі варіанти слів, відео, власні роздуми і концепції. Поки що давайте без критики, згідно з технологією мозкового штурму.