(no subject)

[tin_tina]

      Не так давно мшф strongowski   розпочав був цікаву тему – звідки взялися відомі уявлення про Росію як про країну, де по вулицях засніжених міст (а зима там триває цілий рік!) ходять ведмеді з балалайками, селяни п’ють гарячі самовари в затінку величних клюкв та інші всім відомі картини. На жаль, особливо заглибитися в зміст обговорення я не зуміла, але видається, що все це було вигадано навіть не в Парижах чи Берлінах, а в редакціях російських же газет тодішніми приколістами і пофігістами, якщо вживати сучасний термін – фофудьїстами. У всякому випадку, схоже, що Дюма про знану «гіллясту журавлину» не писав.
         Це не означає, що цілковито фантастичних уявлень про Велику Імперію у її європейських сусідів не було. Були, та ще які, чесно кажучи, познайомившись з ними, волієш медведІв, як креативніших і взагалі приємніших учасників дії. От, хоча би, одне таке оповідання авторства якогось Жоржа д’Еспардеса з грізною назвою «Ух! Волки!». Можливістю його читати ми завдячуємо Лесі Українці, яка задля розваги переклала цей шедевр російською мовою. Як зауважує перекладачка, це оповідання таке забавне, попри начебто трагічний сюжет, що воно неабияк потішає російських читачів. «Нельзя сказать, чтобы автор вовсе ничего не знал о России, он кое-что слыхал, знает даже кое-какие русские слова, которые помещает без перевода –le moujik, la baba, la barynia, la chuba, les onoutchis, la pliassowaia – но это знание переплетается с самыми грубыми промахами. Достаточно указать, что приводимое в подлиннике слово pliassowaia автор поясняет – chant d’exil et de pauvreté (тобто пісня вигнання і бідності)». Але досить цих пояснень, от як воно виглядає:
         «Мужик Стацевско с трудом поднимается.
            Утро. Голуби, воркуя, порхают по светлой крыше из маисовой соломе. Лошади, стоя у яслей, фыркают от нетерпения. Мужик одевается, натягивает лезгинские панталоны, оборачивает ноги накрест онучами – четырьмя красными шерстяными полосами и наконец надевает шубу, славную шубу, очень длинную и очень теплую, которая стоила два рубля и годовой сбор меда».
           Хто ще не зрозумів, то Стацевско – це ім’я героя, син його називається просто і невигадливо – Попов, а найдивачніше ім’я в цій родині дісталося la baba – Кивкин.
         Лє мужик збираєтся на ярмарок з похвальною і цілком тверезою метою (повірте, в усьому оповіданні навіть не згадується la vodka!)
          «Я еду к тестю, в город, купить то, что ты мне приказала: кобыльего молока два меха, флейту еще тоном повыше, чем у брата Серкова, и жирную овцу, которую ты зажаришь к заговенам».
          Кого як, але мене найбільше зворушила флейта: так і бачу мужиків в тулупах та онучах, і кожен дмухає у флейту! Але музінструмет, виявляється, має виконувати господарську та лікувальну функцію, що добрий Стацевско пояснює сину Попову.
          «- Отец, зачем флейта?
             -Для пчел. Пчелы, как и простые люди, любят музыку».
             Дитина тішиться:
           «- Я буду пить кобылье молоко, я буду сосать мозг из костей овцы, я буду играть на флейте!»
            Міський тесть радісно вітає гостей, «он дает им кубок чаю, предлагает пироги, пулярку, дает мужику дагестанскую трубку, а Попову фарфорового казака». Всі разом вони оглядають місто – що ж, місто як місто, ведмедів нема і навіть всі «разговаривают по-французски на улицах».
           Попри такий життєрадісний початок і попри те, що герої «храбрее пандура, сильнее бомбардира», закінчується оповідання трагічно: на зворотній дорозі на них нападають вовки –«тысяча, три тысячи, семь тысяч, десять тысяч» (а хоча би і один? Страшно і одного!), вони заїдають нещасного Попова, а бідолашний «Стаць» повертається у свій аул, безперестанку дмухаючи в флейту. «Он помешался».

UPD - от яка цитата мені щойно трапилася: "Цезар знав галлів краще, як сучасна Європа знає Росію". Герцен...