Метелики над землею літающе

Отож, на бік повсталого князя перейшли бунтівники попередньої хвилі та їх нащадки, наприклад, Рогатинські і родичі княгині Анастасії, Лінгвеновичі-Мстиславські. Уповаючи на захист православ’я, перед військами Глинського відкрив брами Мозир, князя вітали з хоругвами і церковними процесіями, як рятівника вітчизни. Глинський розраховував на підтримку Москви, а Слуцьк був йому необхідний як сам по собі, так і через ті ж примарні права його власниці на Київський престол. Однак княгиня Анастасія, навчена попереднім досвідом, на православну демагогію не пристала, справедливо судячи, що благородну справу визволення батьківщини не починали б з насильства над жінкою, і в місто Глинського не впустила. Почалася друга облога, така ж важка і кровопролитна, як і перша. Однак Глинський побоювався підходу королівських військ, московська допомога виявилась куди скромнішою, аніж обіцяна, тож довелося йому зняти облогу і відступити.
Нещастя на тому не закінчилися: скориставшись внутрішніми усобицями у Князівстві, черговий набіг здійснили татари. Проти свого звичаю, вони взяли Слуцьк в облогу.
Однак, князь Костянтин Острозький, який щойно утік з московського полону, і спершу прогнав свого родича і супротивника Глинського за московський кордон, а тепер рятував край від татарської навали. За романтичною версією, він прийшов напоміч захисникам Слуцька в останній момент, коли ті втратили надію. Поява князя на білому коні справила сильне враження і на городян, і на княгиню Анастасію, а найбільше – на юну княжну Олександру. Визволивши Слуцьк, князь Костянтин віддав належне доблесті його захисників, особливо ж героїчній княгині, і від’їхав у свій Острог. Незабаром дійшли чутки про його заручини з княжною Тетяною Гольшанською. Слуцьких запросили на княже весілля, а юна Олександра навіть стала одною із дружок нареченої. Пройшло 10 років. Князь Острозький сквитався за Ведрошу і московський полон у битві під Оршею. При поверненні додому його зустрічали з надзвичайними почестями, як тріумфатора. А княжна Олександра перетворилася на красуню і першу наречену у всьому об’єднаному королівстві. Однак, хоча їй було вже 24 роки, вона не спішила заміж, відсилаючи ні з чим численних женихів. І, лише коли князь Острозький, овдовівши, через місяць після смерті дружини посватався до неї, княжна Слуцька йому не відмовила. Невдовзі й побралися - надто довго вона чекала, а він же, будучи у літах похилих, не міг відкладати новий шлюб. Можливо, все то тільки романтичні вигадки, і не чекала княжна Леся коханого лицаря зі своїх мрій всі ці роки, а просто ніхто не зумів здобути її серця, пізніше ж вона вирішила, що кращої партії годі бажати. 40-літня різниця у віці між подружжям не вважалася тоді серйозною перепоною.
Постаріла, але все ще бадьора, княгиня Анастасія могла вважати, що вона виконала свою обітницю і влаштувала долю своїх дітей. Княжич Юрій теж виріс лицарем, ще зовсім юним він бився при Рутці під командуванням київського воєводи Андрія Немировича, де було розгромлене багатотисячне татарське військо. Через рік одружився і він.
Подальша ж доля Михайла Глинського добре відома. Не міг він заспокоїтися і в Москві – після чергового заколоту спробував повернутися до Литви, але втрапив до московської в’язниці, звідки його визволило одруження племінниці Олени Глинської з Василієм ІІІ. Пізніше був регентом при ній і її малолітньому синові, потім знову втрапив до в’язниці, де вже рідна небога доїхала дядькові кінця. Чи то не бажала ділитися владою, чи то, за версією П.Загребельного, “мстилася за свою погублену молодість” . Олену, в свою чергу, отруїли, а її син Іван, увійшов в російську історію під прізвиськом Грозний.
Що ж стосується інших героїв цієї оповіді, то і їх нащадкам судилося зустрітися у черговому хитросплетінні людських доль. Але це вже інша історія.