13640; більше нічого вдіяти не можу; боюся відтяти щось важливе;
Кужіль і меч або ж історія про князів Слуцьких, Острозьких, Глинських, та про початок 16-го століття
- З чого те століття почалося? - З 1481 року. Ану, який це рік? В.Короткевич “Чорний замок Ольшанський”
Представлена оповідь – один з прикладів того, як “велика” історія впливає на малу, домашню й родинну. Я помічаю її 16-м століттям, хоча почалася вона раніше. Календарні рамки далеко не завжди співпадають із значимими віхами, які виразно показують: от закінчилася одна епоха і почалася наступна. Так 19-е століття почалося з французької революції, а завершилося з першою світовою війною. Кінцем 16-го століття стала відома унія в Бересті, коли явно перестало діяти давнє закляття литовських князів “ми новини не заводимо, а старини не рушаємо”. А коли ж воно розпочалося? На мою думку, у 1481 році. Ті, хто читав роман Уладзіміра Караткевича про чорний замок Ольшанський, пам’ятають, можливо, інтелектуальну розвагу його героїв – один називає дату, а другий повинен згадати, яка ж значима подія тоді відбулася. З роком 1481-м вони зв’язують “змову князів”. На похвалу братів-білорусів скажу, що вони добре знають рідну історію. Чи відразу згадають змову князів українці й росіяни, хоча вона дуже прямо стосується і їх минувшини? Тож спробую нагадати. У 14-15 століттях головним клопотом землі Київської, що стала в той час порубіжною, був захист від татарської загрози, яка все ще денно і нічно висіла над краєм. Удільними київськими князями були Олельковичі, нащадки одного з Ольгердовичів, Володимира. За литовським звичаєм, вони так сильно натуралізувалися, що вже сприймалися як місцева династія. Олельковичі мали численні зв’язки, в тому числі й шлюбні, як з місцевими можними родами, так і з московськими та волоськими сусідами, а в Києві сиділи на протязі кількох поколінь з єдиною перервою: Владислав Ягайло передав був Київський уділ своєму любому кузену Вітовту, ображений Володимир від’їхав до Москви, де сподівався знайти поміч і захист, але тут Ягайло й Вітовт черговий раз посварилися, і Володимир Ольгердович, на загальну радість, повернувся до Києва. І так воно тягнулося аж до 1470 року. У 1470 році князь Семен Олелькович – по матері нащадок Дмитрія Донського - помер, залишивши малолітнього сина. Як оповідає хроніст Ян Длугош, перед смертю князь Семен відіслав родичеві та сюзеренові Казимиру Ягайловичу бойового коня та лук. За лицарськими звичаями, це означало, що він передає свою осиротілу сім’ю та володіння під захист короля. Наступниками покійного князя його піддані бачили як не його сина, то принаймні брата Михайла, що в той час повернувся з Новгорода до Києва. Однак у Вільні були твердо настроєні скасувати Київське удільне князівство (нічого особистого, звичайна політика часів утвердження централізму), отож Олельковичам у їх просьбі про підтвердження права на Київський стіл відмовили під тим приводом, що “дід їх бігав на Москву і пробігав тим свою отчину, Київ”. А до Києва послали Гаштовта, навіть і свояка зміщених Олельковичів, однак, за висловом здивованого літописця, він “і не князь бе, і лях бе”. Князівського титулу Гаштовту не надали, і так в Києві замість князів стали воєводи. Олельковичі ж перебралися в іншу свою отчину, Слуцьк, і стали називатися Слуцькими або Слуцькими-Олельковичами. Малолітній син князя Семена швидко помер, однак лишався брат Михайло. Він так і не змирився з втратою Києва, - і от через 10 років грянули події, які історики й назвали “змовою князів”. Справа то була сімейна, спільниками ображеного князя стали його двоюрідний брат Федір Бельський і свояк Іван Гольшанський. Що саме вони планували – зрозуміти важко: чи то вбивство короля Казимира IV, чи створення буферної держави під власним правлінням, можливо, під протекторатом Москви. Тут, до речі, заступлюся за покривджених письменником Караткевічем Гольшанських. Не вони видали змовників, навпаки, саме Івана Гольшанського разом з Михайлом Слуцьким і стратили, а ще один учасник змови, Бельський, встиг втекти до Москви. Потім рід Бельських зіграв неабияку роль в російській історії, але переповідати це було б занадто довго.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
pari
no subject
Date: 2010-11-11 06:30 pm (UTC)більше нічого вдіяти не можу; боюся відтяти щось важливе;
Кужіль і меч
або ж історія про князів Слуцьких, Острозьких, Глинських, та про початок 16-го століття
- З чого те століття почалося?
- З 1481 року. Ану, який це рік?
В.Короткевич “Чорний замок Ольшанський”
Представлена оповідь – один з прикладів того, як “велика” історія впливає на малу, домашню й родинну. Я помічаю її 16-м століттям, хоча почалася вона раніше.
Календарні рамки далеко не завжди співпадають із значимими віхами, які виразно показують: от закінчилася одна епоха і почалася наступна. Так 19-е століття почалося з французької революції, а завершилося з першою світовою війною. Кінцем 16-го століття стала відома унія в Бересті, коли явно перестало діяти давнє закляття литовських князів “ми новини не заводимо, а старини не рушаємо”. А коли ж воно розпочалося? На мою думку, у 1481 році. Ті, хто читав роман Уладзіміра Караткевича про чорний замок Ольшанський, пам’ятають, можливо, інтелектуальну розвагу його героїв – один називає дату, а другий повинен згадати, яка ж значима подія тоді відбулася. З роком 1481-м вони зв’язують “змову князів”. На похвалу братів-білорусів скажу, що вони добре знають рідну історію. Чи відразу згадають змову князів українці й росіяни, хоча вона дуже прямо стосується і їх минувшини?
Тож спробую нагадати. У 14-15 століттях головним клопотом землі Київської, що стала в той час порубіжною, був захист від татарської загрози, яка все ще денно і нічно висіла над краєм. Удільними київськими князями були Олельковичі, нащадки одного з Ольгердовичів, Володимира. За литовським звичаєм, вони так сильно натуралізувалися, що вже сприймалися як місцева династія. Олельковичі мали численні зв’язки, в тому числі й шлюбні, як з місцевими можними родами, так і з московськими та волоськими сусідами, а в Києві сиділи на протязі кількох поколінь з єдиною перервою: Владислав Ягайло передав був Київський уділ своєму любому кузену Вітовту, ображений Володимир від’їхав до Москви, де сподівався знайти поміч і захист, але тут Ягайло й Вітовт черговий раз посварилися, і Володимир Ольгердович, на загальну радість, повернувся до Києва. І так воно тягнулося аж до 1470 року.
У 1470 році князь Семен Олелькович – по матері нащадок Дмитрія Донського - помер, залишивши малолітнього сина. Як оповідає хроніст Ян Длугош, перед смертю князь Семен відіслав родичеві та сюзеренові Казимиру Ягайловичу бойового коня та лук. За лицарськими звичаями, це означало, що він передає свою осиротілу сім’ю та володіння під захист короля. Наступниками покійного князя його піддані бачили як не його сина, то принаймні брата Михайла, що в той час повернувся з Новгорода до Києва. Однак у Вільні були твердо настроєні скасувати Київське удільне князівство (нічого особистого, звичайна політика часів утвердження централізму), отож Олельковичам у їх просьбі про підтвердження права на Київський стіл відмовили під тим приводом, що “дід їх бігав на Москву і пробігав тим свою отчину, Київ”. А до Києва послали Гаштовта, навіть і свояка зміщених Олельковичів, однак, за висловом здивованого літописця, він “і не князь бе, і лях бе”. Князівського титулу Гаштовту не надали, і так в Києві замість князів стали воєводи. Олельковичі ж перебралися в іншу свою отчину, Слуцьк, і стали називатися Слуцькими або Слуцькими-Олельковичами. Малолітній син князя Семена швидко помер, однак лишався брат Михайло. Він так і не змирився з втратою Києва, - і от через 10 років грянули події, які історики й назвали “змовою князів”.
Справа то була сімейна, спільниками ображеного князя стали його двоюрідний брат Федір Бельський і свояк Іван Гольшанський. Що саме вони планували – зрозуміти важко: чи то вбивство короля Казимира IV, чи створення буферної держави під власним правлінням, можливо, під протекторатом Москви. Тут, до речі, заступлюся за покривджених письменником Караткевічем Гольшанських. Не вони видали змовників, навпаки, саме Івана Гольшанського разом з Михайлом Слуцьким і стратили, а ще один учасник змови, Бельський, встиг втекти до Москви. Потім рід Бельських зіграв неабияку роль в російській історії, але переповідати це було б занадто довго.